Тимур Желдак - Історія чемпіонатів Європи з футболу

Перший матч проти французів родоначальники футболу проводили в Шеффілді, і вже тоді стало зрозуміло, що пройти в наступне коло британцям буде непросто. «Трибарвні» перевершували суперника у швидкості й техніці. Особливо непогано грав Раймон Копа, що роздавав партнерам одну за одною шикарні передачі. Шкода, що поруч з ним вже не було Жуста Фонтена: перед стартом відбірного циклу до ЄВРО-1964 бомбардир отримав страшну травму – подвійний перелом ноги, і вже в 27 років змушений був завершити кар’єру. Але і без нього французи відвезли з Шеффілда нічию, подаровану англійцям арбітром, який призначив у середині другого тайму сумнівний пенальті.

Ця гра стала останньою для наставника англійської збірної Уолтера Уінтерботтома, що керував командою 15 років. У Париж англійців повіз новий тренер – 43-річний Альф Рамсей, якому Англійська футбольна асоціація доручила готувати збірну до домашнього чемпіонату світу 1966 року, на який покладалися особливі надії. Цікаво, що під час пошуку «коуча» керівництво асоціації переглянуло 140 кандидатів. На користь Рамсея був факт роботи з «Іпсвіч Таун», який за три роки перетворився з середняка другого дивізіону в чемпіона Англії.

Рамсей був, напевно, дійсно великим тренером, і не тільки завдяки успіхам його клубної команди. Саме його ім’я – єдине, яке увійшло в історію як чемпіонатів світу, так і чемпіонатів Європи. Після Рамсея збірна Англії закріпила за собою титул «одного з головних претендентів, якому обов’язково чогось не вистачить».

Дебютний же матч Альфа Рамсея виявився провальним: французи в Парижі розірвали англійців з рахунком 5: 2, і це при тому, що в складі не було Копа.

Найбільш прикрим для британських уболівальників цей конфуз став ще й тому, що трапилася вся історія з розгромом від французів у рік сторіччя англійського футболу!

Але аж ніяк не поразка англійців, що відверто зневажливо ставилися до європейської першості, стала найгучнішою сенсацією кваліфікаційного раунду. Віце-чемпіон світу, збірна Чехословаччини вилетіла від команди НДР, посіяної УЄФА в кошик слабших.

На загальний подив, східні німці, яких тренував угорський фахівець Карой Шоош, виявилися надзвичайно підготовленими як фізично, так і тактично. А ось півфіналіст першого Кубка Європи і тріумфатор чилійської світової першості виглядав спустошеним і втомленим. У Берліні господарі поля нейтралізували центральну вісь чехословацької збірної Андрєй Квашняк – Йозеф Масопуст. У підсумку гостям вдалося забити всього один гол – за кілька секунд до фінального свистка радянського арбітра Сергія Алімова зробив це Рудольф Кучера. Проте до цього часу східні німці змогли провести вже два м’ячі: відзначилися Дітер Ерлер і Курт Лібрехт.

У Празі збірна ЧССР зіграла набагато впевненіше. М’яч потрапляв то в поперечину, то в штангу німецької «рамки», але тільки не у ворота. Але і в цій ситуації східні німці знайшли вихід з положення: вони буквально повисли на ногах Йозефа Масопуста і скували практично всі його дії. До того ж Масопуст лише віддалено нагадував кращого футболіста Європи 1962 року – довго перетримував м’яч, намагаючись вирішити всі моменти самостійно. Чехословакам вдалося забити гол лише завдяки помилці самих німців. Воротар Манфред Кайзер віддавав м’яч на хід захисникам, але видав, як виявилося, ідеальну передачу на Вацлава Машека, який і відкрив рахунок. Попереду замаячила перспектива додаткового матчу (правило гостьового гола тоді ще не було введено), проте безглузді голи на цей матч ще не закінчилися. За якихось 5 хвилин до кінця матчу, здавалося, проти господарів зіграли і земля і небо. На важкому, розмоклому під проливним дощем полі в простій ситуації одночасно посковзнулися захисник Ян Поплухар і воротар Владімір Мокрохайскі. У результаті м’яч дістався німцеві Петеру Дуке, якому залишилося не промахнутися по порожніх воротах. Нічия 1:1 вивела в 1/8 фіналу збірну НДР.

Ще один сюрприз піднесли болгари, вибили з турніру сильну португальську команду на чолі з Ейсебіо. Португальці вважалися на ЄВРО-1964 фаворитами, і не тільки кваліфікаційного раунду. Не дивно, адже за них виступало сім гравців лісабонської «Бенфіки», яка в травні 1962 у фіналі Кубка європейських чемпіонів обіграла здавалося непереможний мадридський «Реал». Проте обидва матчі – в Софії і Лісабоні – завершилися перемогою господарів 3:1. Після чого збірні Болгарії та Португалії стали першими в чемпіонатах Європи, кому необхідно було провести третій додатковий матч. Героєм вирішальної зустрічі став нападник слов’ян Георгі Аспарухов. До двох голів у домашньому матчі він додав єдиний м’яч, який вирішив долю протистояння на користь болгар на 86 хвилині гри. Саме після римського перегравання про нього почали говорити у всій Європі, визнаючи нового гравця екстра-класу. У себе ж на батьківщині Георгі отримав прізвисько «цар».