Юрко Покальчук - Паморочливий запах джунглів

Вадимові хотілося її вбити на п'ятій хвилині розповідей про котика, на двадцятій він уявляв себе в'язнем Освєнціма, якого катують гестапівці, бо ззаду німо реготали всі його п'ятеро колег-співробітників, які сиділи зі своїми комп'ютерами за його спиною. Але Вадим чемно задавав питання про котика і розмова у нього з клієнткою була доволі жива, і, здавалося, що йому теж слід завести собі котика і він буде так само щасливий, як і ця фіфа, якій виразно було вже під сорок. Виглядала вона, якщо придивитись, саме так і, мабуть, через свою незмірну глупоту порозганяла всіх претендентів не на її руку, а навіть на ліжко, бо аніж уявити собі секс з такою марою, краще повіситись на власній краватці.

Коли та стерва пішла – його колеги радісно почали обговорювати попередню сцену. Ну і, зрозуміла річ, що та пані у Вадима закохалась і що оскільки він розумів її любов з котиком, то вона собі думає, що у них повне взаєморозуміння і вона ще прийде до нього, може, навіть з котиком. І, може-таки, він її пожаліє і трішки потрахає…

Вадим потім уже й сам сміявся і казав, що краще би трахнув котика, ніж її, і що за таких клієнтів треба давати круту премію, і врешті день почав закінчуватися, аж тут нагодився ще один клієнт.

Він майже забіг у кімнату, захеканий і знервований, витирав спітнілу лисину, що сяяла спітнілим своїм сяйвом над округлою, мабуть, колись і не зовсім бридкою фізіономією власника, якому десь було, може, трохи за сорок.

Щойно від дістав з кишені «Нокію» останнього випуску, Вадим зразу осягнув його стиль. Клієнт підійшов до Вадима, перепрошуючись за розмову по телефону, на який йому щойно подзвонили, і Вадим жестом вказав йому на стілець.

Клієнт сів, і Вадим несамохіть відзначив золотий годинник «Кандіно», туфлі, здається, «Х'юго Босс» і яскраву стильну жовту краватку, з походження не менш ніж Версаче. Вдягнений клієнт був зі смаком, хоч бабок у нього було до біса, але вдягатися він вмів або хтось вмів йому допомогти в доборі одежі.

– Ну, ось! – Клієнт вимкнув мобілку, зітхнув і запитально подивився на Вадима. – Мені щойно подзвонили з роботи, бо я задав своїм працівникам завдання. У нас, до речі, понад вісімсот співробітників. Ні Герцена, ні Чернишевського у нас немає. Ви сказали, що вони знають, що робити, і сказали попитати у своїх. Я перепитав…

Вадимові здалося, що в нього зараз буде інфаркт. Він старався дихати глибоко і не дозволити собі усміхнутися.

На задніх столах вирувала підозріла напружена тиша.

От, блядь, деньок! Весь час, як на цирковій арені з клоунами! А ці скоти ще гигикають там ззаду, в той час як я тут з дебілами воюю і намагаюсь втримати лице фірми. Хочеться часом в пику заїхати, але ж ні! – треба поводити себе порядно.

Вадим чемно усміхнувся.

– Ви, мабуть, щось переплутали…

– Та ні, нічого я не переплутиав. Ми заслали платіжку значно більшу, ніж було зазначено в контракті, помилилась бухгалтер, із завтрашнього дня вона в нас більше не працює. Але треба вернути гроші. Що робити? Я спитав у вас – що робити? І ви сказали – що не знаєте. А хто знає, спитав я. Ви сказали – це питання не просте! Спитайте у Герцена і Чернишевського – вони знають відповідь, а я на таке нічого не можу відповісти. І я спитав – а де їх шукати – цього Герцена і цього Чернишевського. Тоді ви подивились на мене поважно і сказали – а ви перепитайте у себе на фірмі, хтось із ваших їх напевне знає. Так, ось! Ніхто таких не знає. Тільки що мені подзвонили. В нашій фірмі таких немає, це точно.

Яке їхало, таке здибало. Йому подзвонив такий самий телепень теж із таким самим, напевне, телефоном, годинником і галстуком – і каже ніхто їх не знає, у нас немає на фірмі ні Герцена, ні Чернишевського.

Вадим подивився на годинник. Він вже опанував себе. І не давився від сміху, а був дуже серйозний. Навіть дещо похмурий, як для клієнта.

Але вже за п'ятнадцять п'ята. Робочий день за п'ятнадцять хвилин закінчується. Треба було негайно знайти вихід із ситуації.

– Я спробую сам з'ясувати у Герцена і Чернишевського – що робити! Але це – тільки для вас! – сказав Вадим поважно, вже увійшовши в роль.

Ззаду почалась у когось тиха істерика. Вони це питання з'ясовували між собою і напевне знали відповідь.

– У кожному разі в понеділок зранку приходьте, і ми щось придумаємо. Бо сьогодні п'ятниця, і за п'ять хвилин в нас закінчується робочий день. А з вашого питання справді треба порадитися з людьми компетентними.. Так, так Герцен, так, так Чернишевський… Ще якийсь тип знав відповідь на питання – що робити…. Я забув, як його звали, такий лисий з борідкою…