Юрко Покальчук: Паморочливий запах джунглів

Але в мене вже не було сил стримуватись, і я спершу завмер, увійшовши, і якусь мить так тримався, кайфуючи від першого відчуття піхви, а потім почав швидко рухатися в ній, вкрай напружений нервово і щасливий від неймовірного блаженства.

Вона була вузесенька і ніжна, як незаймана дівчина, так мені здавлося, і я радісно і легко ходив у ній, і швидко закінчив, але ще довго рухався, ніби углиблюючись далі й далі, не в силах видістатися звідтам, просто не хотілося виходити – там мало бути місце моєму кінцю завжди, оце його справжня пристань, тут йому належить за природою бути, – і врешті, відсапавшись, вийшов.

Вона лежала втомлена, заплющивши очі, і була дуже гарна.

Суфії цмулив віскі просто із пляшки і простягнув мені.

Він дивився на мене зараз спокійно, задоволено і навіть, сказати б, радісно.

– Тепер ти мій брат! – сказав він. – Ми цього ніколи не забудемо! Правда?

Це була правда!

Ми залізли на неї ще по разу!

У Маро була цупка і не дуже ніжна шкіра, як у всіх смаглявошкірих. Така шкіра трохи гейби відштовхувала, бо при контакті не відлунювалося, що Маро тонко сприймає дотик моєї руки, моїх пальців. Але це відчувалося тільки у перші миті доторків, бо потім усе зникало в коловерті пристрастей. Так само, як і незнайомий, незрозумілий запах пахучої південної олійки, трохи дурманний, екзотичний і дивний, який створював ще ніби якусь невідчутну і неочікувану маленьку перепону між нами, долаючи яку, вдихаючи і вживаючись миттєво в цей запах, перетинаєш ще один кордон на шляху до переходу в іншу реальність.

Другий раз, як завжди, все було простіше і довше, і багато приємніше, вже вповні.

Я вже майже не соромився того, що Суфії на мене дивився. І на нього я вже дивився зараз інакше, прагнучи сам туди, але вже інакше прагнучи. Пам'ять тіла витворює з людини майже миттєво іншу. Я вже знав, я був там, де він, я вже бачив його, він бачив мене. Я знаю. І це все. Я був інший.

Ми ще не раз бачили в такому вигляді один одного, і це зробило нас справді друзями. Бо, врешті, фактично завдяки Суфії я отримав перший повноцінний секс і достатню статеву зрілість.

Якогось разу він вибрався на неї ззаду. Це було знову нове для мене – дивитись на них в такій ситуації. Раніше я цього не вмів. Я спробував теж так і побачив новий сенс у вільному рухові і можливості бачити більше і відчувати жінку інакше.

Але то вже було значно пізніше, а поки ще був перший раз. Врешті все у нас скінчилося і ми попрощалися з Маро, яка, усміхаючись трохи сонно, але вочевидь задоволено, запрошувала нас приходити і казала, що ми чудові, ми найкращі і вона нас любить.

Ми з Суфії одяглися і пішли гуляти містом.

Я був неймовірно щасливий, страшенно йому вдячний, я вже любив його, як брата, як найближчу людину, я вже думав, що ми будемо з ним дружити ціле життя!

Обоє веселі і піднесені, ми раділи один одному, і пили пиво з рисовими млинцями, підсмаженими на кокосовій олії, і проголошували тости за нас і нашу дружбу. І це було чудово!

Потім я дістався бази, знову ж таки зі всіма пересторогами, і спав як забитий!

Щасливий і гордий від усього пережитого.

Я думаю, що вже тоді – саме в Індонезії – в мене виробилося ставлення до сексу, як до небезпечної подорожі в іншу країну, в іншу реальність, у позасвітній простір, у якому забуття дає інше знання. Відчуття екзистенціальної реальності, усвідомлення найвищої миттєвої сутності власного існування приносила тільки смертельна небезпека і високий секс.

Ще коли він колись поєднався з коханням, то вимірів у ньому було мільйони. Мільйони інших світів.

А тут був перший для мене зсув реальності, перехід в інше буття через секс, який був заборонений, через небезпеку, яку було подолано ціною значного ризику.

Індонезія стала для мене першим відчуттям ностальгії за тим, чого не було. Я ніби повернувся туди, куди я ціле життя прагнув, або колись прагнув в інших минулих життях. Я цього не знав, але я цього прагнув, і це відчуття повернення в реальність, якої раніше не знав. Таке зі мною було ще лиш в Нікарагуа, а пізніше в Ріо.

Але тут це було вперше. Я повертався до власного «я», якого ніколи не знав, маючи давню ностальгію саме за цим, за отаким світом, за оцією реальністю, яка була ніби чужинська, але насправді й моя.

Так ми з Суфії відвідували Маро ще кілька разів.

А потім несподівано Суфії перевели в інше відділення бази, і я втратив таку можливість на певний час.

Я дуже сумував за ним.

Від певного часу пішли чутки по базі, що якийсь перекладач вештається в місті ночами, і підозрювали мене, і схоже було, що тому мого друга Суфії і забрали з нашої бази, що знали про нашу дружбу і вирішили її перепинити і позбавити мене провідника моїх мандрів нічною Сурабаєю. На цій базі було централізована сітка отаких прислужників, як Суфії. І їх могли перекидати з місця на місце за чиєюсь вказівкою.