Мари Кондо - Викинь мотлох із життя! Мистецтво прибирання, яке змінить вас назавжди

У більшості випадків саме матері повертають одяг своїх доньок назад, хоча майже ніколи його не носять. Жінки, з якими я працюю і яким приблизно п’ятдесят-шістдесят років, зрештою викидають ті речі, які їм віддали їхні доньки, так жодного разу й не надягнувши їх. Думаю, нам варто уникати таких ситуацій, де любов матерів до їхніх доньок перетворюється на тягар. Звичайно, немає нічого поганого в тому, що члени сім’ї користуються речами, які вам непотрібні. Якщо ви живете зі своїми рідними, то можете їх спитати: «Чи є якісь необхідні вам речі, які ви плануєте придбати?» – перед тим, як почати прибирання, і тоді, якщо ви натрапите саме на те, чого вони потребують, подаруйте їм цю річ.

«Навіть якщо я прибираю, інші члени моєї сім’ї знову створюють безлад».

«Мій чоловік – скнара. Як мені переконати його викинути непотріб?»

Те, що ваша сім’я не підтримує ваших спроб створити «бездоганний» дім, може дуже дратувати. У минулому я проходила через це багато разів. Був час, коли я настільки захопилася прибиранням, що однієї своєї кімнати мені було недостатньо. Я охоче бралася за кімнати своїх брата й сестри та за інші приміщення будинку. І щоразу мене розчаровувала моя неохайна сім’я. Головною причиною розчарування була шафа, яка стояла посередині дому. Як на мене, більшу частину цієї шафи займав непотрібний мотлох. Плічка були обвішані одягом, який моя мама ніколи не носила, та костюмами мого тата, які вже давно вийшли з моди. Коробки з коміксами, що належали моєму братові, загромадили всю підлогу.

Я чекала зручного моменту, аби поставити власникові цих речей таке питання: «Тобі ж це більше не потрібне, так?» Але у відповідь звучало: «Ні, потрібне» або «Я сам потім це викину», – проте ніхто цього так і не робив. Щоразу, дивлячись на цю шафу, я важко зітхала й нарікала: «Чому всі продовжують накопичувати речі? Хіба вони не бачать, як я стараюся підтримувати порядок у домі?»

Чудово розуміючи, що в плані прибирання я була «білою вороною», я не збиралася здаватися. Коли моє розчарування досягло критичної точки, я вирішила застосувати хитру тактику. Я визначала речі, які вже не використовувалися роками, судячи з їхнього дизайну, кількості пилу на них та їхнього запаху. Я пересунула ці речі в найвіддаленішу частину шафи й чекала, що станеться. Якщо ніхто не помічав, що деякі речі зникли, я позбувалася їх – по одній речі за раз, ніби проріджувала грядку. Застосовуючи таку стратегію впродовж трьох місяців, я викинула десять пакетів мотлоху!

У більшості випадків ніхто нічого не помічав і життя текло у звичному руслі. Але коли об’єм викинутого досяг певної точки, мої рідні стали помічати, що бракує деяких речей. Коли вони тицяли в мене пальцем, я не відчувала за собою провини. Моєю головною стратегією було вдавати, ніби я нічого не знаю:

– Слухай, ти не знаєш, куди поділася моя куртка?

– Ні.

Якщо вони й далі на мене тиснули, моїм наступним кроком було заперечення.

– Марі, ти впевнена, що не викидала її?

– Так, я впевнена.

– Тоді цікаво, куди ж вона поділася…

Якщо вони на цьому зупинялися, я робила висновок, що, якою б ця річ не була, її не варто було зберігати. Але коли вони вже не піддавалися моєму обману, я все одно тримала позицію.

– Я знаю, що вона була тут, Марі. Я бачила її на власні очі два місяці тому.

Однак замість того, щоб вибачитися за те, що викинула якусь річ без дозволу, я відповідала:

– Я викинула її замість тебе, тому що сама ти б цього не зробила.

Озираючись назад, я мушу визнати, що була досить зверхньою. Коли мої хитрощі викрились, на мене полилися докори та протести, і, зрештою, мені заборонили прибирати всюди, крім своєї кімнати. Якби я могла, я б повернулася в минуле, дала б собі добрячого прочухана й більше ніколи б не робила таких сміховинних прибирань. Викидати чужі речі без дозволу – це брак здорового глузду. Хоча моя хитра тактика зазвичай була успішною й викинутих речей ніхто не помічав, ризик втратити довіру своєї сім’ї, якщо тебе зловлять на гарячому, надто великий. До того ж так робити неправильно. Якщо ви дійсно хочете, щоб ваші рідні стали охайнішими, є простіший спосіб це зробити.

Після того як мені заборонили прибирати всюди, крім своєї кімнати, я уважно її оглянула й мене здивував один факт. У ній було стільки речей, яких потрібно було позбутися, але я не помічала їх раніше: сорочка в шафі, яку я ніколи не носила, спідниця, яка вийшла з моди, книжки на полиці, які я знала, що вже не читатиму. Я гірко усвідомила, що мене треба звинуватити в тому, у чому я звинувачувала своїх рідних. Зрозумівши, що не маю права критикувати інших, я взяла сміттєві пакети й зосередилася на прибиранні свого простору.