Володимир Федорін - Четверта республіка - Чому Європі потрібна Україна, а Україні – Європа

Уявіть собі величезний цех високого друку, де стоять апарати, що нагадують великі друкарські машинки – лінотипи. За кожним лінотипом сидить складачка – складає рядки, що заповнюють друкарську форму. На окремому лінотипі виготовляються гартові (гарт – це спеціальний друкарський сплав) стереотипи з фотографіями. Відбиток полоси вичитують коректори та черговий редактор. Пропустив кому – набирай рядок заново. Готову полосу надсилають пневмопоштою редактору, а від нього – цензору, теж пневмопоштою. Правка цензора вноситься без обговорень.

У цьому трудомісткому процесі було задіяно 12–13 осіб, не враховуючи редакції та цензора. Завдання випускового – скоординувати всіх учасників так, щоб із 6-ї ранку до 13:00 «Вечірній Харків» було зверстано й здано. Затримка більш як на п’ять хвилин – надзвичайна подія. Більш як на п’ятнадцять – привід для розгляду на бюро міськкому партії. Ти маєш, хоч кров з носа, встигнути все зробити вчасно, усунувши воднораз усі виробничі суперечності.

Друкарня займала два перших поверхи у 14-поверховому Будинку преси. О 13:00 мій робочий день закінчувався, і я піднімався в редакцію. У «Вечірньому Харкові» я писав про кіно й театр, робив інтерв’ю з радянськими зірками – телеведучим Владом Лістьєвим, актором Миколою Караченцовим та багатьма іншими. У певний момент мені довірили робити розворот «КиноОко» – все про кіно. Я писав рецензії на фільми, робив інтерв’ю з режисерами, публікував анонси – в чомусь це був прообраз «Теленедели», яку я запустив через п’ять років.

Навесні 1989-го в СРСР відбулися перші напіввільні вибори – з безліччю обмежень на користь КПРС, але й з опозиційними кандидатами, гучною передвиборною агітацією та непередбачуваним результатом. Від демократів у Харкові балотувались Євген Євтушенко та головний редактор «Огонька» (наймасовішого проперебудовного щотижневика в СРСР) Віталій Коротич. Я був у командах їхньої підтримки.

Разом із друзями я організував клуб молодих поетів «Альп» (від «альтернативна поезія»). Я писав викривальні вірші в дусі Володимира Маяковського. Наші поетичні вечори у Будинку культури «Харчовик» неодмінно відвідували два співробітники КДБ. Їх було легко відрізнити від решти: більшість приходили безплатно, і лише ці двоє завжди клали по карбованцю до залишеного перед сценою капелюха. Хлопці з «контори» були для нас бажаними гістьми.

Друга спроба вступити до МГУ (Московського державного університету) теж виявилася невдалою. Зрізався на іспиті із суспільствознавства, на якому мені була потрібна тільки п’ятірка. Відповідаючи на запитання білета, згадав про факт, який неможливо було вичитати в офіційному підручнику.

– Юначе, звідки ви це взяли? – здивувався екзаменатор.

– Ну як же, – відповідаю йому, – у «Новом мире» буквально три місяці тому була така стаття.

«Новый мир» був одним із найвпливовіших в СРСР літературно-публіцистичних щомісячників, який брав активну участь у викритті радянських історичних міфів.

– Ви сюди іспити за «Новым миром» прийшли складати чи за підручником?

– Але ж ми переосмислюємо нашу історію…

– Зрозуміло. Тему не розкрито.

Іспити у МГУ проводилися раніше, ніж у більшості інших радянських вишів. У мене ще залишався шанс вступити у Харкові. Я непогано знав англійську і думав, що коли і вступати вдома, то до Харківського університету на факультет іноземних мов. Батько моєї знайомої, який працював начальником університетських тенісних кортів, був категоричним:

– Без шансів. Там уже все розписано, кого приймуть, тому не марнуйте часу.

В результаті я вступив на факультет іноземних мов Харківського педінституту.

Перша революція, свідком і учасником якої стало моє покоління, розгорталася на всю потужність. Влітку 1989-го «Солідарність» виграла вибори до сенату і сформувала перший за 40 з лишком років некомуністичний уряд Польщі. Комуністи поступово втрачали владу в Угорщині. Восени, коли я пішов на перший курс, у Чехословаччині відбулася «оксамитова революція», а в НДР впав режим Хонеккера. Берлінський мур розвалився, а разом з ним і весь зовнішній контур радянської імперії: країни «народної демократії» вийшли з-під контролю Москви.

У балтійських республіках міцнів рух за відновлення незалежності. 23 серпня, у річницю підписання «пакту Молотова – Ріббентропа», близько двох мільйонів жителів Естонії, Латвії, Литви вишикувались у живий 600-кілометровий ланцюг.

Хвилі антикомуністичної революції докотились і до Української РСР – однієї з найбільш консервативних республік Союзу. На початку вересня у Києві було створено Народний рух, що являв собою строкату коаліцію національно-визвольних сил і течій. У жовтні комуністична Верховна Рада проголосила українську мову державною.