Іван Драч - Українська діаспора

Товариство зв’язків з українцями за межами України було засноване 20 грудня 1960 р. за рішенням Центрального комітету КПУ і Комітету державної безпеки з метою розколоти світове українство на «прогресивну» частину (робітники, селяни) і «буржуазних націоналістів», внести розлад у діаспорне українське середовище, знецінити його вагу в українській історії та його вплив на український народ. З цією метою під прикриттям Товариства компартія разом з КДБ всіляко підтримували «прогресивні українські організації» (комуністичного і соціалістичного штибу) в США, Канаді та Європі, фінансували їхні прорадянські й прокомуністичні газети, запрошуючи «прогресивних» діячів відвідати Радянську Україну, де ними опікувалися й «виховували» «працівники в цивільному» – чекісти. Щодо тих закордонних українців, котрі не піддавалися впливу радянської пропаганди, то з ними велася цілком інша робота. На кожного діяча «націоналістичного табору» була заведена персональна картка, в яку, крім біографічних даних, вносилася інформація про їхню політичну, літературну, наукову, мистецьку діяльність. Картотека знаходилася під суворим контролем зачислених у штат Товариства кадебістів. З метою вишукування розмаїтої інформації про відомих українських діячів у діаспорі КДБ забезпечувало довірених працівників Товариства українськими закордонними виданнями – газетами й журналами, які після опрацювання повертали в архів КДБ, а добута інформація у спотвореному вигляді використовувалася для боротьби з «буржуазними українськими націоналістами». На Товариство було покладене завдання роз’єднувати українство різними способами і методами, не гребуючи наклепами й надуманими звинуваченнями. На руйнування української діаспори тодішній уряд УРСР виділяв значні кошти, утримуючи близько двохсот працівників Товариства.

Отакий спадок отримав Іван Драч, коли за погодженням чи за рекомендацією влади незалежної України наприкінці 1991 р. очолив цю антиукраїнську структуру. За словами нового керівника, до проголошення України незалежною державою на працівників Товариства було покладене завдання виконувати контрпропагандистську роботу – лаяти «українських буржуазних націоналістів», усю діаспору, переконувати українську громадськість, що «кляті буржуазні націоналісти» є ворогами українського радянського народу і української радянської інтелігенції, що вони всі служать міжнародному імперіалізму, передовсім Сполученим Штатам Америки. Це була основна контрпропагандистська функція цієї структури і, якщо реально дивитися на це все, на такій основі ми започаткувалися» (підкреслення моє. – Б. Г. ).

Отже, відбулася формальна трансформація створеної з контрпропагандистською метою старої структури в Товариство з новою назвою «Україна – Світ», але з успадкуванням штату попередньої організації. У розмові з кореспондентом УНІАН новий очільник Товариства розповів, що після проголошення незалежності його тодішній голова Володимир Бровченко уперше вигнав чи запропонував піти трьом або чотирьом прямим кадебістам, які працювали у структурі Товариства. Очевидно, їм запропонували іншу роботу, а тих (близько двохсот), що залишилися на своїх місцях, необхідно було переорієнтувати на нові завдання: об’єднувати, а не роз’єднувати світове українство. Після перших тижнів перебування на посаді голови Товариства Іван Драч, відповідаючи 12 січня 1992 р. на запитання професора Філадельфійського університету Мирослава Лабуньки про плани організації, сказав, що бачить завдання очолюваної ним структури у співпраці з українцями як на Заході, так і на Сході, пам’ятаючи, що «на території Росії, Казахстану та інших республік – мільйони та мільйони наших земляків». Досконало знаючи про руйнівну антиукраїнську діяльність Товариства у попередні тридцять років, коли ставилася мета роз’єднувати українство материкове і діаспорне, Іван Драч у числі першочергових заходів вважав за необхідне спрямувати діяльність Товариства в напрямі консолідації українців України з українцями в усіх країнах поселення, не ділячи їх на категорії, а спираючись «на всі сили. На весь політичний аспект, який був, щоб ми не ділили різні середовища та товариства. Це має відображати повновартісний спектр політичної України. Так само, як у стосунках із західною діяспорою – Америкою, Канадою, Францією, Німеччиною і т. д., ми будемо спиратися на всі ті сили, на весь той політичний спектр, звичайно, демократичний, який там є, і теж не повинні ділити на т. зв. прогресистів та всіх інших».