Іван Драч - Українська діаспора

В опублікованій у «Сучасності» статті автор не приховує захоплення талантом молодого українського поета, бунтарським духом його творів. Можливо, поезія Драча нагадала Кравціву роки його революційної молодості, боротьбу за українську справу в умовах окупованої Польщею Галичини. Захоплений новою збіркою Івана Драча, Кравців пише: «“Протуберанці серця” вирізняються видатно і своїм змістом, і мистецько-поетичними засобами серед усієї сучасної радянської поетичної продукції. Своєю глибокою внутрішньою поетичною наснагою вона перевищує й багатьох уже визнаних майстрів. У порівнянні з нею збірки численних однолітків Драча, із яких можна вибрати щонайбільше один чи два помітніших вірші, одноманітні, сірі й нецікаві. Тому поява нової збірки Івана Драча є своєрідною революцією».

Зіставляючи надруковані в збірці вірші з раніше надрукованими в газетах і журналах, автор статті звертає увагу на скалічення цензурою окремих віршів збірки «Протуберанці серця». Важливо відзначити, що досвідчений літературний критик Б. Кравців не допускає жодних домислів, суворо дотримуючись принципу науковості в аналізі творів І. Драча. Єдине, що його турбує, – можливе покарання поета існуючим режимом.

Відповідно до існуючої практики, про усі важливі публікації в діаспорній пресі КДБ повідомляло ЦК КПУ. Зважаючи на те, що вірші Драча поширювалися в самвидаві й були вилучені під час обшуків заарештованих, відповідальні працівники ЦК КПУ вирішили провести «виховну роботу» з авторитетним поетом. Можна лише здогадуватися, що під час розмови, умовно кажучи, на стіл було покладено (за давньою практикою російських спецслужб), говорячи їхньою мовою – «кнут» і «пряник». «Кнут» – це заборона друкуватися, звинувачення у поширенні творів, які «порочать радянський суспільний і державний лад», перспектива відкриття кримінальної справи і т. ін. «Пряник» – широко відкриті двері до всіх газет і журналів, покращення побутових умов. Словом, пиши, друкуйся, а головне – дотримуйся лінії партії в житті й творчості. Перед поетом постало нелегке завдання: треба було обрати один із запропонованих варіантів. Раціоналіст Іван Драч обрав «пряник», відмежувався від приятелів-дисидентів в Україні та їхніх «покровителів» на Заході. Мовляв, хай вони там пишуть, що їм заманеться, а ми тут самі собі дамо раду. Раніше обрали «пряник» Микола Бажан, Максим Рильський, Павло Тичина і дещо молодший від них – Андрій Малишко (лауреат трьох сталінських премій, ідейний наставник Павличка і його друзів).

На доброзичливу публікацію Богдана Кравціва Іван Драч під тиском (за його словами) ЦК КПУ відповів пасквілем «О, будьте прокляті ви ще раз! Відповідь панові Кравціву і К o». [6] Драч І. О, будьте прокляті ви ще раз! Відповідь панові Кравціву і Кo // Літературна Україна. – 1966. – 22 липня. Щоб дати таку їдку, сповнену ненависті відповідь, КДБ мусило ґрунтовно підготувати поета. Адже жоден український письменник не отримував журнал «Сучасність», а тим паче надрукованих за кордоном книжок. Якщо й були спроби переслати таку літературу, цензура виловлювала кожну книжку, газету й журнал незалежно від того, кому вони адресовані. Тому Драч, можливо, вперше в житі, за широким столом одного з кабінетів ЦК КПУ гортав «Сучасність» із статтею Б. Кравціва та упорядковану ним книжку вибраних поезій молодих представників української літератури. Щоб відмежуватися від закордонних маніпуляцій щодо його світоглядної позиції, Іван Драч наприкінці пасквіля твердо заявив: «Наш ідеал – ідеал комунізму, панове кравціви». То вже інше питання, що ідеал, яким хизувався поет, був ідеалом оманливим, без перспективи на недалеке майбутнє. Так окупаційна влада разом із заляканою творчою інтелігенцію намагалася вирити глибоку прірву між українцями в Україні й українцями в діаспорі. На щастя, їхні потуги виявилися даремними.

Після виконання волі ЦК КПУ, написання пасквіля, покаяння, віршів, присвячених Леніну й Комуністичній партії, Драчеві, наче з широкого рукава, посипалися щедрі дари: одна за одною з’являлися його книжки з ознаками «перевиховання»: «Балади буднів» (1967), «Поезії» (1967), «До джерел» (1972), «Корінь і крона» (1974) та ін. У 1976 р. збірка І. Драча «Корінь і крона» була відзначена Державною премією УРСР ім. Т. Шевченка, у 1983-му за збірку віршів російською мовою «Зеленые врата» (М., 1980) Іванові Драчу присуджено Державну премію СРСР з літератури. Не забарилися й інші нагороди: Павличко, Драч, Іваничук, Лубківський побували у складі делегацій на засіданнях Генеральної асамблеї ООН, у середині 80-х pp. поет був обраний до правління Київської організації Спілки письменників України, згодом (не без санкції ЦК КПУ) – його головою.