Гаррі Каспаров - Зима наближається

Популярна філософська концепція «солом’яного опудала» полягає в нав’язуванні думки, що виступ проти агресії може призвести до Третьої світової війни чи навіть ядерного знищення. Утім, якщо не протидіяти Путіну шляхом серйозної загрози його перебуванню при владі, — єдиному, що його турбує, — нинішня криза лише поглиблюватиметься. Якщо дозволити Путіну йти від перемоги до перемоги, змітаючи будь-яку внутрішню опозицію, захоплюючи території та набуваючи впливу за кордоном, ризик тотальної війни різко зросте. Якби союзники вступилися за Чехословаччину, Адольф Гітлер не напав би на Польщу в 1939-му, але вони не вступилися. Якби світ активно протестував проти його австрійського аншлюсу, Гітлер не пішов би й на Судети, але реакція на ці події була надто нерішучою. Лише після всіх його перших тріумфів, які майже не потребували зусиль, за такої незначної протидії з боку західних демократій він набув упевненості, щоб зайти надто далеко.

Безумовно, Путін — не Гітлер. Цього жахливого злочинця ні з ким, мабуть, не порівняти, хоча ті, хто пережив жахіття Сталіна, Мао Цзедуна та Пол Пота, можуть не погодитися. Проте важливо пам’ятати, що в 1936-му (та навіть у 1937 та 1938 роках) Гітлер іще не був Гітлером! Дифірамби іноземних спортсменів та чиновників під час Олімпіади в Берліні, безперешкодна легкість перших кроків нацистської армії через повоєнні кордони Німеччини, радісна капітуляція Чемберлена — усе це якраз і дозволило Гітлерові стати монстром.

У термінах глобального впливу промислова та військова міць Росії сьогодні незрівняна з тією, яку мала нацистська Німеччина. Але в Путіна є одна річ, якої ніколи не мав Гітлер, — ядерна зброя. І він не соромиться нагадувати нам про цей факт. Я змусив себе двічі прослухати «пряму лінію» з Путіним у жовтні 2014 року в Сочі, адже не міг повірити, що він так ніби мимохідь вихваляє жахливі ядерні ігри радянського лідера Микити Хрущова. Але ми всі маємо уважно слухати, що каже Путін, бо інакше він матиме ще довший перелік успіхів, досягнутих завдяки погрозам.

Та якщо лідери вільного світу вчасно дослухаються до своїх відчуттів і протиставлять Путіну сильний об’єднаний фронт (з економічними санкціями, заміщенням російських енергоносіїв, дипломатичною ізоляцією, а також економічною та військовою підтримкою його жертв), це забезпечить створення нового альянсу світових демократій. Диктатурам буде запропоновано вибір: реформуватися та приєднатися до спільноти або поступово маргіналізуватися й опинитися за бортом. Європейський Союз впроваджує цю модель всередині себе, адже кожна потенційна держава-член має відповідати чітким стандартам економічного розвитку та дотримання прав людини. І хоч той самий ЄС із радістю має справу з жорстокими диктатурами на кшталт путінської Росії, але вона ніколи не стане його членом. Кінець путінських воєн і кінець цієї лицемірної політики взаємодії можуть настати одночасно.

Першочерговим завданням цієї книги буде встановити, чому ця неоголошена війна реальна й чому вона має важливе значення. За відсутності очевидних символів, на яких можна було б зосередитися, та без імперії зла перед ними демократичним державам світу важко об’єднатися заради спільних дій, але вони все одно повинні це зробити. Далі ми прослідкуємо, як два десятиліття перегрупувань і відступів Заходу дозволили розквітнути по всьому світі автократам на кшталт Путіна та терористичним угрупуванням на кшталт ІДІЛ.

Перефразовуючи відому приказку, демократичні країни отримують тих лідерів, на яких заслуговують. Тому ми повинні поглянути на зміну цінностей та пріоритетів, яка зробила основним вибором зовнішньої політики сьогодні умиротворення й пораженські настрої. Виключення із зовнішніх відносин морального компонента стало катастрофою, відновлюватися після якої доведеться ще довго. Останній же розділ книги присвячений детальному плану впровадження цього відновлення, починаючи з питань, на які має відповісти кожен кандидат на лідерство в демократичних країнах світу.

У цій книжці я ділитимуся з вами власними спостереженнями та враженнями від діяльності як політичного активіста в Росії, а також від моєї нинішньої роботи як голови Фонду захисту прав людини зі штаб-квартирою в Нью-Йорку. Звісно, мої політичні баталії насправді почалися ще в 1980-х із виступу як чемпіона світу з шахів проти радянських спортивних чиновників та інтерв’ю західним ЗМІ про беззаконня комуністичної системи, які часто створювали мені проблеми. Але найважливіша історія в цій книзі не моя власна. Це історія того, як Володимир Путін за невтручання, а в деяких випадках й підтримки вільного світу, того самого, що зумів розвалити Радянський Союз, поклав кінець демократичному експерименту в Росії.