Гаррі Каспаров - Зима наближається

Звісно, війна є жахливою з будь-якої точки зору, але небезпечний поворот Путіна до етнічного у своїй основі імперіалізму ігнорувати не можна. Ті, хто каже, що конфлікт в Україні надто далеко й навряд чи призведе до глобальної нестабільності, не бачать чіткого попередження, яке дає нам Путін. Немає жодних причин вірити, що анонсоване ним бачення «Великої Росії» закінчиться на сході України, зате є багато причин думати, що ні. Диктатори зупиняються лише тоді, коли їх зупиняють, і політика примирення Путіна з Україною лише розпалюватиме його апетит до подальших загарбань.

Україна — це лише одна битва, яку вільний світ волів би ігнорувати, у великій війні, існування якої він відмовляється навіть визнавати. Але скільки не кажи, що ворогів у тебе немає, вони від того не щезнуть. Берлінської стіни та Радянського Союзу немає, але вороги свободи, які їх побудували, є. Історія не закінчується, вона розвивається по спіралі. І нездатність захистити Україну сьогодні — це нездатність союзників захистити Чехословаччину в 1938-му. Сьогодні світ повинен діяти так, щоби Польщі у 2015-му не довелося опинитися в ролі Польщі в 1939-му.

Перемога в Холодній війні була здобута не просто завдяки військовій чи економічній перевазі, а завдяки цінностям, які я, колишній радянський громадянин, без іронії називаю традиційними американськими цінностями, які Західний блок узяв собі на озброєння. Неможливо розв’язати проблеми глобалізації тими самими юридичними та економічними інструментами, що їх створили. Нам потрібні нові концепції, щоб протистояти диктатурам Росії та Китаю в час, коли вони так ґрунтовно стали частиною нашого глобалізованого світу. Нам потрібні нові альянси для боротьби з терористичними угрупуваннями, що не мають кордонів і використовують наші технології проти нас. Ці концепції та альянси мають бути засновані на моральних принципах — єдиній зброї, якій вороги демократії не можуть нічого протиставити. І це стає ще більш очевидним, коли вороги мають ядерну зброю, адже вона робить військову конфронтацію надзвичайно небезпечною.

До непевних ліній сучасних конфліктів можна підходити лише із сильною мораллю. Ворогів вільного світу можна ідентифікувати за їхніми цілями. Вони знають, що якщо політика ліберальної демократії та вільного ринку досягне успіху, їм не буде чого робити, тому й борються за своє виживання. І щоб зустріти ці атаки, ми повинні перетворити наші принципи на політику. Ми повинні визначити та зрозуміти, за що й проти чого ми боремося. Ми повинні бути готовими захищати наші цінності так, немов від них залежить наше життя, тому що так воно і є.

Ми повинні відкидати різні відмовки, удавання та логічні виверти диктаторів і узурпаторів з одного боку та миротворців і боягузів з другого. Вони постійно говорять про те, що може статися, якщо вільний світ повстане проти Путіна, або про наслідки прямих військових дій проти ІДІЛ. Але про що вони говорити не хочуть, так це про те, що може статися, якщо буде вжито недостатньо заходів, якщо дозволити й далі підтримувати статус-кво умиротворення та взаємодії. Запобігання новій Холодній війні здається чудовою метою, але що, якщо вона вже почалася? А як щодо справжньої війни, вторгнення та анексії європейських країн, як це вже сталося з Україною? Заперечення дійсності не є прийнятною політикою. Турбота про те, що може статися, коли поточна ситуація вже є катастрофічною, — це лише спроба відкласти складні рішення. Як би ви не боялися лікування, ігнорування вашого раку та суперечки з лікарями, які його діагностували, вас не врятують.

Неможливо точно сказати, що може статися, якщо держави вільного світу на чолі із США та НАТО повстануть проти Путіна в Україні (або так само вирішать зітерти ІДІЛ із лиця землі). Зате ми можемо бути певні, що рано чи пізно діяти стане необхідно й що годі це вимагатиме більших ресурсів, жертв та втрат людських життів із кожним днем. Як і всі диктатори, що були колись відомі до нього, не зустрічаючи опору, Путін набуває все більшої впевненості та підтримки своїх дій. Кожен крок, який він зможе подати народу Росії як успіх, ускладнює його зупинення й додає йому сміливості робити ще більш агресивні кроки.

Справді, якщо Америка, Європа та інші світові демократії нарешті усвідомлять, що ера взаємодії скінчилася, і вдарять по Путіну та іншим узурпаторам, ізолюючи їх та надаючи широкої підтримки їхнім жертвам, конфлікти можуть погіршитися, перш ніж загаснути. Такий підхід — готовність принести короткострокову жертву заради довготривалого добра — потребує певного виду лідерства, якого сьогодні вільному світу дуже бракує. Він потребує мислення за межами наступного рейтингу довіри, наступного квартального звіту та наступних виборів. Політика Холодної війни, якої напрочуд жорстко дотримувалися адміністрації впродовж десятиліть, у підсумку дала велику перемогу країнам, що були на боці свободи. На жаль, відтоді президент за президентом та прем’єр за прем’єром лише перекладали відповідальність за дотримання прав людини в Росії один на одного, аж поки Путін не набув достатньої впевненості, щоб розпочати справжню війну на теренах Європи.