Гаррі Каспаров - Зима наближається

Диктатори сприймають усі ці фонові шуми як ритуальне умиротворення, чим вони і є, та продовжують уперто робити свою справу. Майстер гострого слова й дослідник тоталітарного складу розуму, польський письменник Станіслав Єжи Лєц сказав про це так: «Якщо канібал користується ножем та виделкою — це прогрес?»

Вирок нового суду в листопаді 2010 року дав Ходорковському можливість виступити з яскравим останнім словом щодо нинішнього стану та майбутнього Росії. Воно саме стало звинуваченням, важливим документом для того часу і для історії. Я процитую тут лише кілька уривків цього виступу, але дуже раджу вам знайти та прочитати документ повністю: «Мені соромно за свою державу. Я думаю, ми всі чудово розуміємо — значення нашого процесу виходить далеко за межі наших із Платоном доль, та навіть доль усі тих, хто безвинно постраждав у ході масштабної розправи над “Юкосом”, тих, кого я виявився не в змозі захистити, але про кого я не забуваю, пам’ятаю щодня.

Спитаймо себе: що сьогодні думає підприємець, висококласний організатор виробництва, просто освічена, творча людина, дивлячись на наш процес та вважаючи абсолютно передбачуваним його результат?

Очевидний висновок мислячої людини страшний своєю простотою: силова бюрократія може все. Права приватної власності немає. Прав у людини за зіткнення із “системою” взагалі немає.

Будучи навіть закріпленими в законі, права не захищаються судом. Адже суд або теж боїться, або є частиною “системи”. Чи варто дивуватися, що мислячі люди не прагнуть до самореалізації тут, у Росії?..

Надія — головний рушій великих реформ та перетворень, вона є запорукою їхнього успіху. Якщо вона погасне, якщо зміниться глухим розчаруванням, хто та що зможе вивести нашу Росію з нового застою?

Я не перебільшу, якщо скажу, що за результатом цього процесу слідкують мільйони очей по всій країні, по всьому світу.

Слідкують із надією, що Росія все ж таки стане країною свободи та закону, де закон буде вищий за чиновника.

Де підтримка опозиційних партій перестане бути приводом для репресій.

Де спецслужби захищатимуть народ і закон, а не бюрократію від народу та закону.

Де права людини не будуть більше залежати від настрою царя. Доброго чи злого.

Де, навпаки, влада буде справді залежати від громадян, а суд — лише від права та від Бога. Якщо хочете, називайте це сумлінням.

Я вірю, так буде.

Я зовсім не ідеальна людина, але я людина ідеї. Мені, як і будь-кому, важко жити у в’язниці й не хочеться тут померти.

Але якщо доведеться, у мене не буде вагань. Моя віра варта мого життя. Думаю, я це довів...

Ваша честь, я готовий зрозуміти, що вам дуже непросто, можливо, навіть страшно, і я бажаю вам мужності.

Усі розуміють, що ваш вирок у цій справі — яким би він не був — стане частиною історії Росії. Більше того, він формуватиме її для майбутніх поколінь. Усі імена залишаться в історії — і обвинувачів, і суддів — так само, як вони залишилися в історії після сумновідомих радянських процесів». [51] Разом з аудіо доступно тут: rferl.org .

Слова та мрії видатної людини незалежно від її минулих гріхів чи майбутніх справ. Через п’ять тижнів суддя подовжив терміни покарання Ходорковського та Лебедєва до 2017 року, що пізніше були скорочені за апеляцією до 2016-го, а потім до 2014-го. Але, звичайно, Путін усе одно мав кілька трюків про запас.

Три роки по тому Путін здивував усіх, зокрема самого Ходорковського, оголосивши, що звільнить його, а потім і зробив це 20 грудня 2013 року. Схоже, що це відбулося завдяки поєднанню двох чинників. З одного боку, це був тиск Німеччини — Ходорковський потім подякував колишньому міністрові зовнішніх справ цієї країни Гансу-Дітріху Ґеншеру за допомогу у звільненні. З другого ж, у Путіна було бажання «підчистити хвости» перед початком Зимових Олімпійських ігор у Сочі в лютому 2014-го. Ходорковський привертав до себе забагато уваги, адже організація «Емнесті Інтернешнл» проголосила його в’язнем сумління й доля цієї людини могла стати привабливим об’єктом для журналістів з усього світу. Для Путіна це була також можливість зіграти улюблену роль «доброго царя», проявивши милосердя до поваленого ворога, і шанс отримати щось в обмін за невелику ціну його звільнення на одинадцять місяців раніше. Це також дозволяло уникнути проблеми початку третього судового процесу, у якому, щоб виправдати подальше тримання Ходорковського за ґратами, мали фігурувати злочини, не менші за вбивство.