Гаррі Каспаров - Зима наближається

Це не означає, що Путін тоді не зміг би виграти абсолютно чесні вибори. Він би зміг. Люди були знервовані й прагнули стабільності та сили — якраз того, що обіцяв їм Путін. Різні ліберальні реформаторські групи, особливо партія «Яблоко» Григорія Явлінського, за якого голосував я, були зведені практично до ролі сторонніх спостерігачів. Більшості росіян і не спадало на думку, що більша централізація влади може призвести до втрати громадянських свобод. Ми все ще мали здебільшого вільні медіа з програмами, що відкрито критикували наших політиків та їхні ідеї. Блискуче сатиричне лялькове шоу «Куклы» роками не давало спокою Єльцину на НТВ. Уряд іще не був священною коровою, якою він невдовзі стане.

При цьому боротьба з тероризмом та фізична безпека були не єдиними пріоритетами виборців. Усі ще добре пам’ятали крах фінансової системи 1998 року. Хоча він був відносно нетривалим й у 2000-му економіка відновилася, досягнувши найвищого в історії зростання ВВП — понад 10 відсотків, у людей були серйозні побоювання щодо довіри банкам та іншим фінансовим установам, особливо через їхніх власників.

Олігархи, які стали просто неймовірно багатими в 1990-х, під час союзу з Єльциним, в очах громадськості були обличчям корупції, яке просто бісило пересічних росіян. Ми бачили їх на телебаченні та в газетах, обурювалися їхніми демонстративними статками, тоді як їхні бандити й охоронці влаштовували справжні битви на вулицях Москви. Кампанія під знаком «Закон і порядок» є одним із найстаріших кліше в історії виборів, але в Росії 2000 року вона мала реальну віддачу.

Іншою складовою настроїв на вулицях Росії була ностальгія за Радянським Союзом. Не за комунізмом, а за примарним відчуттям якоїсь втрати. Це важко пояснити, але 1990-ті роки не змогли поставити перед людьми нову мету, яка б замінила це відчуття втрати, та не змогли забезпечити достатнє процвітання, щоб відволікти росіян від думок про минуле. Тому Путін і підтримувана ним атмосфера жалю за СРСР були якраз тим, чого потребував народ. Невеличке, проте важливе уточнення: росіяни насправді не хотіли повернення в радянські часи, вони просто не хотіли погано про них згадувати.

Прийшовши до влади, Путін здебільшого здавався незаплямованим корупцією та фінансовою руїною, що асоціювалися з адміністрацією Єльцина. Фінансова криза 1998-го змусила Єльцина навести в домі лад, і разом із поганим він повимітав і гарне. Команда економічних реформ на чолі з Анатолієм Чубайсом була просто-таки демонізована, іноді справедливо, а іноді не дуже. Чистка торкнулася також молодого єльциніста з команди Чубайса — Бориса Нємцова. Колись Єльцин збирався зробити його своїм наступником, і надалі Нємцов став одним із найсильніших голосів опозиції до згортання Путіним демократії в Росії. Ми з Борисом багато років тісно співпрацювали в антипутінському опозиційному русі, тому я вжахнувся, але не здивувався його вбивству в Москві 27 лютого 2015 року.

Потреби Бориса Єльцина були значно більш особистими. Навколо нього й членів його сім’ї виникало все більше звинувачень у корупції, причому не просто «родини», як називали ближнє коло олігархів та радників, а його справжніх родичів. Пертурбації в уряді 1998 року стривожили Єльцина й змусили його відчути свою вразливість. Річ була в тім, що, перш ніж він це усвідомив, у Думі набрали сили прихильники імпічменту, які поступово замінили в кріслі прем’єр-міністра Чорномирдіна на Примакова. Єльцину був потрібен наступник на президентській посаді, який був би вдячним і лояльним до нього, не мав своїх власних виборців та був би достатньо сильним, аби протистояти ворогам Єльцина, якщо ті візьмуться за нього.

Молодша донька Єльцина Тетяна була також його близьким радником і основною силою за троном в останні роки каденції. Саме їй приписують вплив на батька щодо вибору Путіна. Тут спіраль історії переносить нас у 1933 рік, коли хворого президента Німеччини Пауля фон Гінденбурґа син Оскар переконав призначити канцлером Адольфа Гітлера. І через лічені години після смерті фон Гінденбурґа в 1934-му Гітлер очолив одразу дві гілки державної влади. За іронією долі, у своєму блозі у 2010-му Тетяна Юмашева (прізвище доньки Єльцина в шлюбі) стисло й обережно спробувала захистити свого батька та його спадок від спроб путінського режиму переписати історію 1990-х.

В іншому пакт про ненапад між Путіним та «родиною» тримався дуже добре. Фактично я вважаю, що Путін був обережним щодо повного руйнування російської демократії до самої смерті Єльцина. Незважаючи на всі свої вади й гріхи, Єльцин був справжнім борцем за свободу. Якби він відчув себе зобов’язаним засудити диктаторські маневри Путіна, це могло мати реальне відлуння, що докотилося б до виборів 2008-го. Але після смерті Єльцина 23 квітня 2007 року Путін явно вже не відчував жодних обмежень.