Гаррі Каспаров - Зима наближається

Як виявилося, я був наполовину правий за кожним пунктом. Спочатку Путін відмовився від ліберальних реформ, просто викинув їх за ворота. Після цього він лише відроджував націоналізм як політичний інструмент, коли це служило його меті. Військові більше не були таким чинником політики, як протягом тривалого часу раніше, а кадебістські корені Путіна стали якраз тим, що визначало майбутнє його самого та Росії.

Після вибухів житлових будинків, що роздмухали полум’я помсти, наступ на Чечню набрав сили. У грудні почалась облога Грозного, що тривала два місяці. Коли все було скінчено, приїжджі журналісти могли описати чеченську столицю лише як місце, що виглядало гірше за Берлін у 1945-му. Там не залишилося жодного цілого будинку, що у 2003 році дало Грозному сумнівний титул ООН «найбільш зруйнованого міста на землі» [24] Випуск новин на каналі «Бі-Бі-Сі», “Scars remain amid Chechen revival”, 3 березня 2007 p., news.bbc.co.uk . .

Наслідки для людей були не кращими. По всьому регіону були розсіяні біженці, які жили в просто неможливих умовах. Російські війська ув’язнювали людей без суду й слідства. Тортури й убивства полонених були звичайним явищем. За словами надзвичайно хороброї російської журналістки Анни Політковської, яка щомісяця відвідувала Чечню під час другої війни, події там були «чіткою, очевидною, неймовірною всесвітньою зрадою людських цінностей. Декларація прав людини, протримавшись трохи більш ніж півстоліття, зійшла нанівець у другу чеченську війну» [25] Anna Politkovskaya, A Small Corner of Hell: Dispatches from Chechnya (Chicago: University of Chicago Press, 2003), P. 29. .

Це було підтверджено, коли Європейський суд із прав людини почав видавати постанови проти російського уряду на користь окремих родин із багатьох тисяч чеченців, які зазнали тортур або й узагалі зникли після арешту.

Коли Політковська не перебувала в Чечні, документуючи особисті розповіді родин, роз’єднаних насильством і злочинами російських військових, або готуючи репортажі для «Новой газеты», вона їздила по всьому світу в пошуках активної підтримки міжнародними гуманітарними місіями, якої так і не знайшла. Після довгих років під страхом смерті в горах, переслідувань і погроз з усіх можливих напрямків Політковська була застрелена в під’їзді свого будинку в Москві 7 жовтня 2006 року, у день народження Володимира Путіна.

У травні 2000 року федеральне управління Чечнею було скасоване, коли президент Путін увів там своє пряме правління. Після призначення головою місцевого уряду Ахмата Кадирова боротьба продовжилася й продовжуватиметься у вигляді партизанських дій іще багато років. По всій країні відбуватимуться великі та малі теракти чеченських угрупувань. І навіть після того, як насильство зменшиться до «прийнятного» рівня, світ усе ще облітатимуть відлуння того, що Росія зробила в Чечні. Головним експортом Чечні стали добре треновані й озброєні радикально налаштовані бойовики й терористи.

Так, я не помилився, написавши «президент» Путін. Його інавгурація відбулася 7 травня 2000 року, за місяць до призначення дати проведення виборів. Єльцин витяг із рукава ще один сюрприз, несподівано пішовши у відставку 31 грудня 1999 року, зробивши Путіна виконувачем обов’язків президента та вимагаючи проведення виборів у тримісячний термін. Путін негайно подбав про найважливішу справу, забезпечивши безпеку й добробут Бориса Єльцина та його сім’ї. У той день, коли Путін вступив на посаду, був підписаний указ, що гарантував Єльцину та всім його родичам свободу від переслідувань. Це вказує на реальну причину вибору Єльциним свого наступника — самозбереження.

Несподіваний злет Путіна до виконувача обов’язків президента зняв будь-які сумніви, що ще лишалися щодо майбутнього результату виборів. Він не лише протягом трьох місяців буде найпомітнішою й найвпливовішою особою в Росії з підтримкою всього державного апарату, але й вибори пройдуть на три місяці раніше, ніж їх очікували. Увесь час до голосування 26 березня Путін постійно з’являвся на телеекранах, хоча й за одним винятком. Продовжуючи традицію Єльцина, він відмовився брати участь у будь-яких дебатах з іншими кандидатами.

Путін переміг, набравши 53,4 відсотка голосів, майже удвічі перевищивши результат Зюганова та уникнувши проблем, що могли початися, якби він не отримав більшості вже в першому турі. У ніч виборів я спостерігав за появою результатів по телебаченню разом із кількома американськими гостями, яким було цікаво побачити початок пост’єльцинської доби. Одним із них був конгресмен із Каліфорнії Кріс Кокс, який на той час уже став полум’яним адвокатом російської демократії та двосторонніх відносин, а також моїм особистим другом. Іншими моїми гостями того вечора були Джеймс Вулсі, колишній директор ЦРУ часів Білла Клінтона, та Олександр Гейґ, перший державний секретар Рональда Рейгана. Я пам’ятаю, як уважно слідкував тієї ночі за цифрами Путіна. Вони стабільно трималися на рівні близько 47 відсотків, коли менш ніж за годину підскочили до 53 відсотків і потім уже не коливалися. Для Путіна було б дуже незручно, якби довелося проходити другий тур. Він був Обранцем, і час для невпевненості вийшов.