Гаррі Каспаров - Зима наближається

Єдиними ліками, що можуть вилікувати ці хвороби, є безпечний і рівний доступ до навчальних класів. Найкращий доказ справедливості цього твердження походить із другого боку, якраз від жорстоких угрупувань, які палять школи й холоднокровно стріляють у школярок. Натомість рідко доводиться чути про скоординовані атаки на організації, що надають медичну допомогу та їжу. Ці речі не становлять великої загрози для Талібану, місцевих бойовиків чи корумпованих політиків, які крадуть кошти, що могли б піти на допомогу їхньому народу. Зрештою, від релігійних фанатиків до різних найманців і армій — усім потрібні здорові рекрути.

Ці вбивці не можуть змиритися лише з процвітанням освіти, за промовистим винятком войовничого релігійного навчання, яке часто закриває свідомість дітей замість того, щоб її відкривати. Вони не припускають самої ідеї освіченого населення, добре розуміючи, що це означало б кінець таких, як вони, протягом одного покоління. Тому таліби не просто закрили школи в пакистанському місті Сват, де жила п’ятнадцятирічна Малала Юсафзай, вони їх зруйнували. Вони не просто заборонили Малалі ходити до школи, а стріляли в неї й тяжко поранили.

У країнах, що розвиваються, освіта означає значно більше, ніж утримання проблемних дітей подалі від вулиць. Це єдиний спосіб побудувати економіку, яка була б конкурентоспроможною у XXI столітті, як того вимагає глобалізація. Здорових тіл уже недостатньо, коли все населення перебирається із сільської місцевості до міст і коли навіть сільське господарство стає високотехнологічним виробництвом. Уміння читати й писати не може бути розкішшю в той час, коли доступ до Інтернету поширений більше, ніж доступ до нормальної каналізації.

Навіть найбільший прагматик сьогодні розуміє, що допомога у сфері освіти є доброю інвестицією. Значно дешевше захистити й навчити дітей, аніж посилати солдатів і крилаті ракети, щоб їх убити після того, як вони були залишені напризволяще, а потім залучені злочинцями до насильства й терору. Освічене населення є менш вразливим до пропаганди та більш здатним породити підприємців і лідерів, які зможуть створити можливості для розвитку економіки.

Сьогодні існують програми, що сплачують фермерам, які раніше вирощували опій і кокаїн, різницю за вирощування менш згубних культур. Це дешевше й значно менш жорстоко, ніж воювати з арміями наркоторговців на кордонах і вулицях наших міст. Чому б не вкладати таким самим чином гроші в дітей? Скільки шкіл і притулків можна було б побудувати на кошти, що йдуть на виробництво й обслуговування одного дрона? Скільки вчителів, вихователів і шкільних охоронців можна було б найняти на кошти, що йдуть на одну операцію загону спеціального призначення?

Фонд захисту прав людини покликаний допомагати й об’єднувати сміливих людей, які працюють заради збереження свободи особистості та справедливості в усьому світі. Наш щорічний Форум свободи в Осло збирає разом сотні дисидентів, активістів, філантропів, журналістів та політиків з усіх країн. Метою цього форуму є надання кожному учасникові можливості навчитися чогось нового, поділитися своїм досвідом та повернутися потім додому з новими силами та новими ідеями.

2014 року я вручив наш приз імені Вацлава Гавела за творчий прояв незгоди Надії Толоконниковій і Марії Альохіній із групи «Пуссі Райот». Я не часто погоджуюся з путінським режимом, але щодо цієї справи я повинен зробити виняток. Приголомшливий виступ цих дівчат, висміювання Путіна, сміливість протистояти насильству за допомогою мистецтва були не просто дешевою витівкою, як намагався довести їхній адвокат. Це було політично, і це було потужно.

Та й суд над ними в Москві не був банальним переслідуванням. Диктатури, вочевидь, бояться за своє виживання, тому не можуть стерпіти насмішки. На відміну від більшості оглядачів, Путін своїм диктаторським тваринним інстинктом негайно відчув серйозність загрози. Результатом стали два роки позбавлення волі за виступ тривалістю п’ятнадцять хвилин.

І тому моєю останньою політичною рекомендацією буде дослухатися до дисидентів, навіть якщо вам не подобається, що вони можуть сказати. Вони є тими людьми, хто виявляє темні реалії нашого суспільства, реалії, від яких більшість із нас дозволяє собі відвертатися. Треба дослухатися до незгодних, бо вони попереджають нас про загрози, які спершу вражають меншість, але потім неминуче поширюються на більшість. Кожне суспільство має своїх дисидентів, не лише диктатури. Вони говорять від імені людей, позбавлених громадянських прав, тих, кого ігнорують і переслідують. І дослухатися до них варто саме зараз, адже вони говорять про те, що прийде незабаром.