Гаррі Каспаров - Зима наближається

Допоки Путін перебуває при владі, ми ніколи не дізнаємося, хто саме віддав такий наказ, але немає жодних сумнівів, що він несе безпосередню відповідальність за створення умов, за яких ці злочини відбуваються з такою жахливою частотою. Ранні теми заяв Путіна про відновлення національної гордості й державності, які були втрачені з падінням СРСР, повільно відійшли вбік і змінилися отруйною сумішшю націоналізму, войовничості та ненависті. 2014 року опозиційний рух, який відчував на собі дедалі більший тиск, протягом тривалого часу зневажався й висміювався, пройшов своєрідний ребрендинг. У підконтрольних Кремлю ЗМІ його почали називати небезпечною пятою колоною або «націонал-зрадниками» — підлими словами, які російська влада доволі часто позичає в нацистів.

Щоб не відставати від пропаганди, Путін збільшив підтримку найбільш репресивних, реакційних і кровожерливих елементів свого режиму. Серед них слід назвати очільника Чечні Рамзана Кадирова та голову Слідчого комітету Олександра Бастрикіна, який нещодавно заявив, що Конституція Російської Федерації «стоїть на шляху захисту інтересів держави». Для цих людей кров стала розмінною монетою, способом продемонструвати вірність режиму. Саме цього й добивався Путін, щоб утримати свою владу: культури смерті та страху, що охоплює всі одинадцять російських часових поясів, а тепер ще й експортується до Східної України.

Борис Нємцов був невтомним борцем та одним із найдосвідченіших критиків путінського режиму, причому ця роль, безумовно, була єдино можливим його призначенням. Свого часу він був успішним мером Нижнього Новгорода, здібним членом уряду та парламенту, а тому міг би вести комфортне життя в системі владної вертикалі як такий собі ліберальний реформатор. Але Борис просто не міг працювати разом із путінським режимом. Розумієте, він мав принципи й не міг спокійно дивитися, як наша країна сповзає назад у темні тоталітарні глибини.

А тому Борис долучив свій високий зріст, гучний голос та велике серце до важкої битви за виживання російської демократії. Ми працювали разом із того часу, як його викинули з парламенту у 2004-му, і до 2007-го були близькими союзниками за опозиційним рухом. Він щиро вірив у користь документування злочинів і корупції Путіна та його наближених, сподіваючись, що одного дня вони постануть перед правосуддям, якого ми взагалі майже не бачили [88] Повний текст звіту Нємцова «Путін. Корупція» 2011 року доступний онлайн російською та англійською мовами за адресою nemtsov.ru . Тисячі друкованих примірників цього звіту, безумовно, були вилучені та знищені як «екстремістська література». .

Паралельно зі звітом про присутність російських військ в Україні він важко працював над підготовкою протестного маршу, запланованого на неділю в Москві, маршу, що став його похоронною процесією. Після повернення Путіна до президентського кабінету у 2012-му ми з Борисом посперечалися. Для мене це означало кінець будь-яких реалістичних сподівань на можливість мирного політичного рішення щодо зміни режиму в Росії. Але Борис завжди був сповнений надій. Він казав, що я надто поспішаю, що «треба довго прожити в Росії, щоб побачити зміни». Тепер він уже ніколи їх не побачить.

Ми не можемо знати напевно, який саме жах прийде до нас наступного разу. Ми лише знаємо, що він приходитиме знову й знову, допоки Путін лишатиметься при владі. Єдиний спосіб покласти край путінському правлінню — це якщо народ Росії та путінські еліти зрозуміють, що допоки він там, вони не мають майбутнього. Наразі ж, що б насправді не думали про Путіна та свої життя, вони вважають його нездоланним і незмінним. Вони бачать, як він безкарно робить в Україні, що хоче, захоплюючи території й розпалюючи війну. Вони бачать, як він розмовляє й поводиться з Меркель та Оландом, порушуючи загальноприйняті міжнародні норми. Вони бачать, як його вороги гинуть на вулицях Москви.

Заяви про осуд та занепокоєння щодо вбивства Бориса Нємцова швидко посипалися від тих самих західних лідерів, які стільки зробили для умиротворення Путіна в останні дні, тижні та роки. Якщо вони справді бажають вшанувати мого безстрашного друга, то мають рішуче заявити, що допоки Путін лишатиметься при владі, з Росією поводитимуться, як із шахрайським кримінальним режимом, яким вона і є. Треба припинити бутафорські переговори. Надати Україні зброю, що змусить заплатити за путінську агресію надмірну політичну ціну. Сказати російським олігархам, що більше не буде місця для безпечного зберігання їхніх грошей на Заході, поки вони служитимуть Путіну.