Гаррі Каспаров - Зима наближається

Навіть найкращі ідеали й традиції можуть утратити фокус після радикальної зміни обставин. Символи ж допомагають нам знайти цей фокус, залишаючи нас вразливими, коли вони зникають. Американська експедиція на Місяць не стала б такою надзвичайною подією, якби не її конкретна цінність. Джон Ф. Кеннеді вчасно зрозумів, що вона може стати символом американського прогресу, виклику та, звичайно ж, переваги над СРСР.

Завдяки змаганню у сфері космічних досліджень з’явилося ціле покоління нових технологій, які згодом уможливили перехід американської промислової потужності до комп’ютерної ери. Але невдовзі після цього приголомшливого досягнення інтерес до космічних досліджень суттєво зменшився. Символ зник, і жодна людина вже не гуляла по Місяцю з часів Юджина Сернана в грудні 1972-го. Символ виклику, символ прогресу сплутали з викликом як таким. Коли Місяць був досягнутий, великий пошук, який він уособлював, швидко забули. Як і історія Гітлера й Сталіна, висадка людини на Місяць сьогодні переважно сприймається неначе міф.

Звичайно, Берлінська стіна була більш ніж символом. Вона в буквальному сенсі розділяла це місто та уособлювала поділ між вільним та невільним світами. Коли вона впала, було легко забути, що ці два світи все ще існували, навіть попри відсутність Стіни. Зник символ, і те, що він уособлював, забули. Зло раптом втратило знайому форму. Проте, як навчили нас події 11 вересня, небезпеки є реальними, навіть якщо лінії фронту й нечіткі. На зміну альянсам, що поставали на історії та цінностях, прийшли альянси зручності. Це стало природним наслідком більш ніж двадцяти років ставлення до всіх як до потенційних друзів, практики, що заохочує ворогів і збиває з пантелику справжніх союзників.

Але вороги все ж існують, визнаємо ми це чи ні. Вони є ворогами того, що обстоюють Америка й решта вільного світу. Чи це Путін, чи ІДІЛ, ці сили просто неможливо перемогти шляхом взаємодії. Перемога над ними вимагає єднання, прийняття рішень, а також принципів, що допомогли виграти Холодну війну. Говорячи шаховими термінами, наші великі попередники двадцять пять років тому залишили нам виграшну позицію. Вони дали нам інструменти повалення диктаторів і показали, як ними користуватися. А ми закинули ці інструменти й забули засвоєні колись уроки. Настав час відновити їх у пам’яті.

Сьогодні відбувається глобальна війна, причому в такий спосіб, про який більшість людей, зокрема багато її жертв, навіть не здогадуються. Достатньо поглянути на газетні заголовки лише за кілька місяців, щоб побачити велику кількість утрат на цій війні. Сто сорок сім убитих в університеті в місті Гарісса, Кенія. Шістнадцять убитих під час нападів терористів у Парижі на редакцію журналу «Шарлі Ебдо» та кошерний супермаркет. Тисячі вбитих у Східній Україні. Застрелений на мосту по дорозі додому опозиційний лідер у Москві. А була ще незчисленна кількість поранених і ув’язнених жертв цієї глобальної боротьби.

Глобалізація ефективно стиснула розміри світу навколо нас, збільшивши мобільність товарів, капіталу й трудових ресурсів. Проте таке стискання відбувається не лише в просторі, але й у часі, коли сучасні безмежні технології та ідеї XXI століття стикаються з раніше закритими культурами й режимами, які прагнуть існувати, як і багато років тому. Навряд чи це є тим самим відомим зіткненням цивілізацій. Радше це лише намагання таких «мандрівників у часі» зберегти свою дедалі меншу владу, зупиняючи подальше просування ідей відкритого суспільства.

Радикальні ісламісти налаштували свою «машину часу» на темні століття й заохочують убивство кожного, хто з ними не згоден. Володимир Путін хоче, аби Росія існувала в еру великої влади царів і монархів, силою домінуючи над її сусідами й не турбуючись щодо виборів і скарг щодо порушення прав людини. Посткомуністичні автократії на чолі з найближчими путінськими союзниками-диктаторами з Білорусі й Казахстану використовують ідеологію лише як засіб зачепитися за владу будь-якою ціною. На Сході Кім Чен Ин у Північній Кореї намагається заморозити час у формі сталінського концтабору. Мадуро у Венесуелі та брати Кастро на Кубі використовують соціалістичну пропаганду для опору дедалі сильнішому тиску з боку правозахисників. У Нігерії польові командири руху Боко Харам узяли на озброєння релігію, виправдовуючи нею винищення своїх супротивників. Деякі релігійні монархії Ближнього Сходу також винні у створенні вигідних умов для насильства через архаїчні обмеження принципів вільного суспільства.