Гаррі Каспаров - Зима наближається

Реакція не надто обнадійлива (як я втомився писати цю фразу). Багато звичних заяв про занепокоєння та осуд закликають Путіна до «застосування правосуддя». Такі заклики сприймаються вже майже саркастично. Західні медіа з незрозумілих причин продовжують надавати майданчики для путінської когорти пропагандистів, не піддаючи їхню грубу брехню жодним сумнівам.

Можливо, ми ніколи не дізнаємося, хто вбив Бориса Нємцова, але ми точно знаємо, що, чим раніше піде Путін, тим більше шансів буде уникнути хаосу й насильства, яких боявся Борис. Це якраз та можливість, якою Росія й світ просто зобов’язані скористатися.

Спираючись на історичний досвід, можемо відзначити, що великі зміни у відносинах між державами завжди були необхідні після періоду великого конфлікту. 1648 року Вестфальський мир створив сучасну еру Європи після Тридцятилітньої війни. Війна за іспанський спадок закінчилась Утрехтським договором 1713-го. 1815 року Віденський конгрес розробив нову мапу Європи після поразки наполеонівської Франції. На Берлінській конференції 1879 року була заново встановлена рівновага після російсько-турецької війни. Наприкінці дев’ятнадцятого століття загальним переконанням було те, що цей баланс призведе до золотої ери миру. Автори утопічних і пацифістських літературних творів мріяли про світ без кордонів аж до початку Першої світової війни.

Після тієї війни ми отримали Версальський договір і створення Ліги Націй. Вона виявилася провалом, і небажання прийняти цей факт призвело до Другої світової війни. 5 березня 1946 року в місті Фултон (штат Міссурі) у своїй знаменитій промові про «залізну завісу» Вінстон Черчилль сказав про нові небезпеки для свободи, цього разу з боку комунізму. Сьогодні вже майже ніхто не пам’ятає, що він також попередив про можливий провал новоствореної Організації Об’єднаних Націй.

Черчилль тоді сказав про нову організацію так: «Ми повинні забезпечити, щоб її робота була продуктивною, реальною, а не показною, щоб вона стала силою для дії, а не просто піною слів, щоб вона стала справжнім храмом миру, у якому одного дня будуть вивішені щити з гербами багатьох країн, а не ареною боротьби у Вавилонській вежі» [89] Насправді вона має назву «М’язи миру», але відома просто як «Промова про «залізну завісу». Її варто прочитати або прослухати повністю хоча б заради захоплення тим, як Черчилль, відомий майстер загальної риторики, уміло обговорює у своїх виступах цілу низку деталей і політичних рекомендацій. Текст та аудіо доступні за адресою winstonchurchill.org . . На жаль, побоювання Черчилля справдилися і сьогодні ми мучимося із застарілою організацією, створеною після Другої світової війни заради уникнення ядерного зіткнення між супердержавами. Стара патова дипломатія Холодної війни не здатна вберегти нас від атак терористів-смертників і гібридної війни. Замість інституції, що існує для заморожування конфліктів, сьогодні нам потрібна інша, яка була б здатна запропонувати реальні рішення, базовані на сучасних цінностях.

Не слід також скидати зі столу переговорів об’єднану військову інтервенцію з метою захисту людських життів та інтересів людства. Цінність людського життя й свободи в новій Великій хартії вольностей мають захищатися, неначе кордони, адже саме ними вони і є. Вони є кордонами часу та простору, які розділяють тих, хто прагне жити в сучасному світі, та тих, для кого сучасність є смертельною загрозою.

Я є прихильником повернення до багатьох принципів політики, що домінували на Заході під час Холодної війни. Але це не означає, що я хочу перевести стрілки годинника назад. У Біблії сказано: «І не вливають вина молодого в старі бурдюки, а то бурдюки розірвуться, і вино розіллється, і бурдюки пропадуть» [90] Євангеліє від Св. Марка 2:22. . Нам теж не можна вливати сучасне вино глобалізації та багатополярного світу в старі бурдюки застарілих інституцій і правил Холодної війни. Часи змінюються. Обставини змінюються. Інституції теж повинні змінюватися. Але цього не повинні робити наші цінності.

Що ж треба зробити? Звичайно, кожна ситуація й кожна криза має власні вимоги. Проте хід навіть одного пішака іноді може змінити всю диспозицію на дошці. Ось чому я люблю казати, що обстоюю принципи, а не політику. Коли ви маєте тверді принципи і весь світ знає, чим вони є, політика зазвичай розробляється та просувається значно легше.

Про це мають пам’ятати лідери, які несуть відповідальність за свій народ, формуючи ту чи іншу політику. Вони мають пам’ятати про це, консультуючись з експертами, оцінюючи варіанти своїх дій, ураховуючи наслідки й обираючи між короткостроковими та довгостроковими перспективами. Давати рекомендації, не маючи влади виконати їх або відповідальності за можливий результат, безглуздо. Це тягне на найгірший різновид пози й дурості. Але я розумію, що така реакція, якою б чесною та точною вона це була, є також формою відмовки. Нікому не подобається лікар, який діагностує у вас смертельну хворобу, а потім відмовляється запропонувати ліки.