Девід Саттер - Менше знаєш, краще спиш

Однак за дванадцять днів — з 4 по 16 вересня — все змінилося. У Москві, Буйнакську та Волгодонську було підірвано чотири житлових будинки, і всі запеклі дискусії довкола корупції та приватизації, що точилися в країні, були раптом забуті. Вісім років пострадянської історії Росії спресувалися в шокуючі картини людських тіл, витягнутих із-під уламків підірваних будинків.

Щойно призначений на посаду прем’єр-міністра Володимир Путін досконало сформулював жагу помсти, що панувала в країні. Двадцять четвертого вересня він сказав: «Ми переслідуватимемо терористів скрізь. Якщо в аеропорту — то в аеропорту, а якщо, вибачте, в туалеті їх знайдемо, то й у сортирі замочимо... Це питання закрито раз і назавжди» [5] Визит Владимира Путина в Казахстан // Радиостанция Маяк. Новости. — 24 сентября 1999; цит. в: Dunlop J. B. «The Moscow Bombings of September 1999», Stuttgart: ibidem-Verlag, 2012, 80. .

Російські посадовці стверджували, що в цих вибухах був «чеченський слід» [6] Akhmadov I., Lanskoy M. «The Chechen Struggle: Independence Won and Lost», New York: Palgrave Macmillan, 2010, 162. . Формулювання було (дивним, нетиповим): не докази, а «слід». Чеченці наполягали на тому, що не мають жодного стосунку до цих вибухів [7] Akhmadov I., Lanskoy M. «The Chechen Struggle: Independence Won and Lost». , і доказів їхньої участі так і не було надано. Але російські війська вже билися з чеченськими бойовиками в Дагестані, і країна відчайдушно шукала, на кого покласти провину. Росіяни були проти подальших дій у Чечні, але після підривів житлових будинків їхній настрій змінився [8] Dunlop J. B. «The Moscow Bombings of September 1999», 80. . Тепер вони були готові до нової чеченської війни.

Цю таємницю — хто підривав будинки в 1999 році — так і не було розкрито. А ті дані, які існують щодо виконавців, вказують не на чеченських терористів, а на кремлівське керівництво та ФСБ.

Коли на католицьке Різдво 2013 року мені сказали, що «компетентні органи» вирішили, що моє перебування на території Російської Федерації є «небажаним», я був упевнений, що найголовнішою причиною стала моя роль у розслідуванні вибухів 1999 року. Багато хто з журналістів питав мене: «Чому вони вирішили вислати тебе, а не когось іншого?». Російська влада терпіла мою присутність протягом десяти років після публікації моєї книжки «Темрява на світанку: виникнення російської кримінальної держави», в якій я покладав відповідальність за вибухи на ФСБ. Гадаю, це пояснювалося тим, що моє вигнання привернуло б увагу до епізоду, про який решта світу, здавалося, вже забула.

Але, коли я прибув до Москви у вересні 2013 року, влада Путіна слабшала. У Москві відбулися масові акції протесту, а в Україні спалахнула народна революція. Питання підривів житлових будинків ніколи не зникало цілком із порядку денного в Росії, а тепер чутки стали голоснішими. У нових умовах влада не збиралася дозволяти вільно дискутувати на цю тему.

Єльцинська Росія навесні 1999 року була державою, враженою зубожінням і криміналізацією, і ніхто не міг бути впевненим у тому, що призначені на червень 2000 року президентські вибори відбудуться. Рейтинги Єльцина і його новопризначеного прем’єр-міністра та найімовірнішого наступника Володимира Путіна дорівнювали 2 відсоткам [9] Jeffries I. «The New Russia: A Handbook of Economic and Political Developments», New York: Routledge, 2002, 31. . Було майже неможливо уявити, що хтось пов’язаний із Єльциним зможе перемогти на вільних виборах. Дехто навіть побоювався, що Єльцин знайде привід для оголошення надзвичайного стану і вибори не відбудуться.

6 червня 2000 року Ян Блумгрен, московський кореспондент шведської газети Svenska Dagbladet , повідомив, що одне угруповання в Кремлі серйозно обмірковує «терористичні вибухи бомб, в яких можна було б звинуватити чеченців» [10] Cockburn P. «Russia planned Chechen war before bombings», The Independent , January 29, 2000. . У випуску газети «Московская правда» за 22 червня військовий журналіст Олександр Жилін з посиланням на «надійні джерела в Кремлі» написав, що особи, близькі до Дьяченко, планують використати теракти для дискредитації мера Москви Юрія Лужкова, який виявився одним із найсерйозніших політичних опонентів Єльцина. План мав назву «Буря в Москві» й передбачав напади на штаб-квартири ФСБ та МВС, на Раду Федерації, викрадення людей чеченськими повстанцями з метою подальшого викупу і війну між кримінальними бандами. Все це мало створити враження, нібито Лужков втратив контроль над містом [11] Dunlop J. B. «The Moscow Bombings of September 1999», 20–22. . Також у червні Росія почала нарощування військової присутності на кордоні з Чечнею. До регіону було перекинуто чималу кількість артилерії та авіації, а на початку липня — системи залпового вогню, здатні знищувати цілі райони. Продовжувалося поступове збільшення чисельності військ, доки на кордоні не зосередилося близько 7 тисяч чоловік, що в Росії складає одну дивізію [12] Кочергин Ю., Фочкин О. «Тишина после взрывов», Московский комсомолец , январь 19, 2000. .