Девід Саттер - Менше знаєш, краще спиш

Чоловіки сказали, що зустрічаються зі мною через повагу до мого приятеля. І підтвердили, що в підривах житлових будинків справді є щось дивне.

Під час розмови я нічого не записував, покладаючись на свою пам’ять. Ззовні ми виглядали як троє приятелів, що просто розмовляють між собою, і все ж таки я весь час озирався — чи не з’явився якийсь сторонній спостерігач. Мої співбесідники доповнили деталями інформацію, надану моїм знайомим. Вони назвали безглуздою ідею про здійснення цих підривів чеченськими терористами. Усі чотири вибухи мали однаковий «почерк», про що свідчили характер руйнувань, спосіб обрушення бетонних панелей будівель і масштаби вибухів. Вибухівкою в кожному випадку слугував гексоген, і всі чотири бомби були запрограмовані на нічний час, аби забезпечити максимальну кількість жертв.

Аби все це виконати, чеченським терористам знадобилося б здійснити велику логістичну операцію. Їм треба було протягом двох тижнів підготувати дев’ять вибухів (чотири з них відбулися, а ще п’яти російська влада нібито запобігла) у дуже віддалених одне від одного містах. Крім того, це довелося б робити в той час, коли чеченські ісламісти — пріоритетні підозрювані — вели бої з російськими військами в Дагестані, а офіційна чеченська влада готувалася до російського вторгнення. За цих обставин чеченці не змогли б отримати доступу до тон гексогена із заводу в Пермській області, що суворо охоронявся силами ФСБ.

Мої співбесідники детальніше зупинилися на тому, чи можна вважати цих терористів фахівцями. У Москві, сказали вони, перша бомба спричинила руйнування всієї центральної секції будинку. На Каширському шосе восьмиповерховий цегляний будинок перетворився на купу сміття. Аби досягти такого результату, вибухівку треба закладати в певні місця, аби вибух зруйнував головні елементи конструкцій, змусивши будівлю скластися, «як картковий будиночок». Це потребує підготовки. У Росії таку підготовку забезпечують лише сили спеціального призначення, військова розвідка (ГРУ) та ФСБ.

Підриви будинків пояснювалися як відповідь на російські атаки в Дагестані після вторгнення в цей регіон у серпні ісламістів, керованих чеченцями. Але ретельне відтворення подій показало, що на організацію таких підривів довелося б витратити чотири — чотири з половиною місяці. Терористам треба було обрати й відвідати об’єкти-мішені, внести корективи, визначити оптимальний склад вибухівки, замовити її виготовлення, зробити остаточні розрахунки на основі складу вибухівки, винайняти приміщення в обраних будівлях і перевезти туди вибухову речовину та пристрої. Тож планування мало початися навесні, задовго до вторгнення чеченців у Дагестан. Але ці теракти могли бути частиною масштабнішого плану, який включав чеченське вторгнення до Дагестану, бомбардування росіянами сіл ісламістів у «відповідь» та вибухи в Буйнакську, Москві й Волгодонську, які можна було би потім подати як помсту чеченців. Здійснення такого плану міг забезпечити лише російський уряд у співпраці з ФСБ.

Ця інформація вразила мене й здалася дуже переконливою. На додаток до труднощів, з якими чеченцям довелося б зіткнутися при плануванні та здійсненні вибухів, важко було зрозуміти, як вони допомогли б їм у досягненні цілей. Єдиним реальним результатом таких терактів було б виправдання нового вторгнення в Чечню. Оточенню Єльцина вибухи, безперечно, стали в пригоді, бо воно сподівалося зберегти контроль над переходом президентської влади й у такий спосіб уникнути ув’язнення.

Тридцятого вересня генерал Олександр Лебедь, який балотувався в президенти 1996 року, сказав в інтерв’ю французькій газеті «Le Figaro», що він фактично впевнений у тому, що за підривами житлових будинків стоїть сім’я Єльцина. «Будь-який чеченський командир, що прагне помститися, почав би з підриву російських генералів. Він завдав би удару по будівлях МВС чи ФСБ, по складах зброї чи атомних електростанціях. Він не обрав би мішенню простих і безневинних людей. Було поставлено мету — почати масовий терор». Лебедя спитали, як далеко може піти кремлівський клан? «Вони готові на все, щоб утримати владу, — відповів він. — Усі засоби годяться» [26] Dunlop J. B. «The Moscow Bombings of September 1999», 82–83. .

На початок жовтня я почув уже досить, аби викласти свої підозри в статті, яку назвав «Анатомія бійні». Після розпаду СРСР я втратив контакти з редакціями російських газет і відновив ці зв’язки лише частково. Я був непевний, чи захоче хтось опублікувати статтю, в якій є натяк на те, що головний кандидат у президенти Росії — терорист. Але в той час я встановив контакт із газетою «The Washington Times», яка за Клінтона мала багато читачів у Вашингтоні завдяки своїй опозиційності. Свою статтю я вирішив надіслати туди.