Віктор Суворов - Оповіді визволителя

Однак держава була просто зобов’язана якось реагувати на те, що трапилося. Коли наші вожді вважали, що допущена трагічна помилка, то слід, не називаючи прізвищ, оголосити, що всі винні будуть притягнуті до відповідальності, в тому числі й кримінальної. Коли ж вожді вважали, що Радянська Армія діяла правильно, то слід було твердо стояти на своєму: так, збили і будемо збивати, а тих, що відзначилися (знову ж таки, не називаючи прізвищ) нагороджуємо і будемо нагороджувати. Тільки товариш Андропов, підібгавши хвіст, сховався і мовчав. Притихли і всі інші вожді.

І ось всій Радянської Армії, від рядового солдата до міністра оборони, головоломка: так що ж робити наступного разу? Збивати чи не збивати? За знищення порушників нагороджують чи карають? Радянська Армія потрапила в ситуацію вірного пса, якому раптом стало абсолютно не зрозуміло: кусати злодія за дупу на вході або на виході? Чи, хвостом виляючи, відпускати з миром?

Уже після краху Радянського Союзу стало відомо, що майор Геннадій Осипович, який збив літак-порушник, був нагороджений орденом Червоної Зірки. Однак нагороджений таємно. Щоб ніхто не дізнався.

У вересні 1983 року ім’я льотчика можна було і не називати. Та про те, що льотчик, який виконав наказ Батьківщини, нагороджений, слід голосно заявити на весь світ. Приховуючи сам факт нагородження, Андропов тим самим побічно визнавав, що Радянська Армія діяла неправильно, отже, він визнавав провину Радянського Союзу.

У всі часи вартовий на посту, чи то біля бойового прапора полку чи на державному кордоні, біля командного пункту чи біля складу боєприпасів, біля ракетного ангару чи біля стоянки літаків, чітко знав, що йому необхідно робити в разі проникнення порушника на об’єкт, який охороняється: попередити, що буде застосована зброя, зробити попереджувальний постріл і, коли не допомагає, бити на ураження! Валити без пощади! Ніяких варіантів!

Вартовий, який застосував зброю для захисту об’єкту, що охороняється, перебував під особливим захистом закону. Вартового нагороджували, коли його дії відповідали вимогам Статуту, якими б не були наслідки цих дій. І вартовий ні перед ким не мав виправдовуватися.

Змусивши начальника Генерального штабу Збройних Сил СРСР виправдовуватися перед зграєю нахабних іноземних журналюг, тобто перед усім світом, за правильні дії Радянської Армії, Андропов фактично зруйнував механізм самозахисту держави.

Мораль: держава, вожді якого зняли з себе персональну відповідальність не тільки за захист суверенітету країни, а й за вирішення питань зниження цін на залежаний товар в сільських крамницях, довго існувати не могла. Тим більше, що продовжував діяти невблаганний фільтр негативного відбору, який призводив до того, що нагорі виявлялися ще більш бездарні, безвідповідальні і боягузливі вожді. На місце Андропова став старий Черненко. І негайно ж, слідом за ним — улюбленець і висуванець Андропова товариш Горбачов Михайло Сергійович.

28 травня року з невеликого аеродрому в Фінляндії злетів маленький літачок Cessna-172. Він перетнув Фінську затоку, увійшов до повітряного простору Радянського Союзу і взяв курс на південний схід. На перехоплення були підняті два винищувачі Су-15ТМ. Вони виявили порушника і супроводжували його. Різниця в швидкостях і висотах польоту величезна. Стежити із надзвукового перехоплювача за крихітним літачком, який плентається над верхівками сосен і лініями електропередач, вельми важко. Тому перехоплювачі проносилися над порушником, проскакували далеко вперед, розверталися і знову проносилися над ним. У повітря була піднята друга пара, потім третя, приймаючи контроль за порушником як естафету.

Порушник йшов уздовж залізничної магістралі Ленінград-Москва, використовуючи її в якості орієнтира. Два перехоплювача довели порушника до самої Москви. Літати над Москвою вони не мали права. А маленький літачок дочовгав до Кремля, пройшов над Червоною площею, ледь не чіпляючи гвинтом роззяв, розвернувся, сів на Великому Москворецькому мосту, викотився до собору Василя Блаженного і вимкнув двигун.

Зібралися цікаві. Підійшли охоронці порядку, які нічого не розуміли, поцікавилися, що відбувається. Вони знали, як поводитися з хуліганами і п’яницями, порушниками дорожнього руху та іншими порушниками спокою. Та не було ніяких інструкцій, де йшлося про те, що слід робити з іноземним літаком, який приземлився біля Спаської башти Кремля, з воріт якої в будь-яку хвилину міг вискочити кортеж членовозів, що везуть головних начальників нашої великої Батьківщини і всієї непорушної соціалістичної співдружності. Хтось кудись дзвонив і щось доповідав. Хтось на тому кінці дроту відмовлявся що-небудь розуміти.