Віктор Суворов - Оповіді визволителя

Та коли б тільки у нього. Головою Ради Міністрів СРСР на той момент був член Політбюро ЦК КПРС товариш Тихонов Микола Олександрович. У нього був перший заступник і дванадцять заступників. Крім них до складу уряду входили Голови Рад Міністрів п’ятнадцять союзних республік (Росії, України, Казахстану, Білорусії, Грузії, Узбекистану і так далі), 64 міністри і 20 голів державних комітетів.

Державні комітети — це ті ж міністерства, тільки під іншою назвою. Деякі з комітетів за своєю потужністю різко перевершували будь-яке міністерство. Наприклад, розпорядчого ресурсу Державний плановий комітет (Держплан СРСР) мав більше, ніж всі міністерства разом узяті. А влада Комітету державної безпеки (КДБ) була майже безмежною. Проте ні ресурс Держплану СРСР, ні могутність КДБ не було достатніми для того, щоб після завершення сезону знизити ціни на залежаний товар.

Зрозуміло, що й Голова Ради Міністрів СРСР не мав права змінити ціну на вовняні хустки, які нікому даром не потрібні. До речі, він не мав права змінити ціну і на інші товари — голки, сірники, шнурки для черевиків, гумові чоботи і все інше. Та й всі члени уряду, зібравшись разом, такого права не мали. А це, повторюю, сам глава уряду, 13 заступників, включаючи першого, 15 глав урядів союзних республік, 64 міністри і 20 голів Державних комітетів.

Заради спрощення я не брав до уваги голови правління Державного банку СРСР, начальника Центрального статистичного управління та інших товаришів, які також входили до складу уряду нашої великої Батьківщини.

Під керівництвом кожного міністра — потужна структура управління з сотнями, а то й з тисячами високооплачуваних експертів. Всі члени уряду їздили в блискучих лімузинах, в народі іменованих членовозами, всі з мигалками, все під охороною ГБ. Всі члени уряду були оточені заступниками, помічниками, радниками, секретарями, референтами, друкарками, телефоністками, стенографістками. Для членів уряду — персональні державні дачі, закриті поліклініки і госпіталі, де вони поправляли своє дорогоцінне здоров’я, закриті санаторії, в яких вони відпочивали від праведних трудів, закриті розподільники, в яких діяв головний принцип комунізму: кожному — за потребами.

Але, навіть зібравшись разом, всі вони не могли знизити ціну на минулорічні пальто самої мерзенної якості. І не міг нічого вдіяти ні Держплан СРСР, ні сам Комітет державної безпеки. Всі ці товариші титанічним зусиллям свого колективного розуму могли лиш підготувати пропозицію і внести її в Політбюро.

Тепер найголовніше: член Центрального Комітету, який відповідав за легку промисловість і торгівлю, також права не мав приймати рішення такої важливості. І член Політбюро, який направляв і контролював роботу цього члена ЦК, також такого права не мав. Скажу більше: сам Генеральний секретар Центрального Комітету Комуністичної партії Радянського Союзу товариш Андропов Юрій Володимирович рішення такої важливості самостійно приймати не насмілювався. Аби зайвого клопоту на себе не брати. Ось збереться Політбюро, тоді всі разом і вирішимо, по-братерськи розділивши відповідальність.

У Політбюро вирішувалися взагалі всі питання. Викривати товариша Сталіна чи звеличувати? Вводити війська в Афган чи виводити? Робити бомби з урану чи з плутонію? Посилати в космос людину чи собаку? Перегороджувати Ангару чи Єнісей? Робити цвяхи чи болти? А скільки і яких? Купувати зерно в Канаді чи в Австралії? Годувати тим зерном В’єтнам чи Кубу, Анголу чи Нікарагуа? Коли годувати і тих, і інших, та й ще цілу ораву нахлібників, то за якими нормами? Поставити на чолі Угорщини товариша Імре Надя чи замочити його в сортирі? Приймати на озброєння Су-25 чи Іл-102? Розгорнути навколо Москви армію ППО чи цілий округ? Озброїти її комплексами С-75 чи С-200? А якщо обома, то в яких кількостях? А кого командувачем поставити? А яке йому звання присвоїти?

З усіх питань — до Політбюро. Включаючи ціни на трамвайні квитки, шкарпетки і шапки, ковдри та подушки, чайники і презервативи.

Відбувалося це через те, що кожен начальник в соціалістичному суспільстві прагнув відповідальністю себе не обтяжувати, перекладаючи її на плечі вищих. З одного боку, товариші в Політбюро підгрібали всю владу під себе. З іншого боку, все нижчі вожді відповідальність за прийняття рішень з почуттям глибокого задоволення з себе знімали, перепихуючи її все вище і вище. Проте й там, на самому верху, спритні вожді на себе відповідальність персональну брати не поспішали. Під повідомленнями про епохальні рішення про зниження цін на «деякі види пальто», як і під рештою всіх повідомлень подібного роду, підписи членів Політбюро відсутні.