Віктор Суворов - Оповіді визволителя

Куди ж тоді солдат дівати? На збирання врожаю! На цілину! На картоплю!

Щороку Радянська Армія кидала на збирання врожаю сотні тисяч солдатів і тисячі автомашин. Для таких дій в Радянській Армії спеціальний термін був — картопля в мундирі. У рік великого ювілею з’явилася можливість кинути не десятки, а сотні тисяч солдатів. І тому цей рік рекордів був і роком рекордного врожаю. До слова кажучи, у нас за будь-якого року врожаї були рекордними. Тільки нікому було їх прибирати.

Таке вільне поводження радянського Генерального штабу з офіцерами і солдатами найбільш потужних військових округів, які протистоять агресивному блоку НАТО, ще раз підтверджувало, що в Генеральному штабі в агресивність НАТО не надто вірили.

Чи знаєте ви, як танки під водою ходять? Коли не знаєте, доповідаю. Танк герметизують, а на башту встановлюють трубу. З цієї труби повітря всмоктується в бойове відділення, а звідти надходить в силове відділення, в двигун. Вихлопні гази виштовхуються двигуном прямо у воду. Перед входом у воду водій налаштовує спеціальний прилад, гіропівкомпас, на який-небудь предмет на іншому березі. Стрілка приладу під водою показує водієві напрямок на цей орієнтир. А на березі командний пункт розгортають, який стежить за рухом кожної втягуючої труби над поверхнею води. У разі чого командний пункт допомагає по радіо водіям точно підтримувати напрямок руху під водою: «Двісті дванадцятий, лівіше! Лівіше, твою мать!»

Коли двигун заглухне під водою, то водолази зачеплять танк тросами і тягачі витягнуть його на берег. Ось і вся наука. Біда в тому, що танк, яким би важким він не був, все ж міхур з повітрям, та й дно річки — також не укочений ґрунт. І тому його зчеплення з ґрунтом під водою менше, ніж на суші. Тому водіння під водою вимагає великої практики: трохи сильніше притиснув важіль, і танк вже затанцював під тобою, повернувся бозна знає куди. З танком на бетоні такі ж фокуси відбуваються. Водій звик всім тілом на важіль тиснути. А на бетоні трохи придавив — ось танк і в кюветі. Он їх скільки в Чехословаччині по укосам валялося!

Солдату втовкмачують, що краще під водою важелів і не торкатися. Йде танк криво, і хрін з ним. Якось та виберешся на інший берег. А коли і братися за важелі, то зовсім трошки. Пояснюй не пояснюй, а він все тисне корпусом, як звик. У моїй пізнішій практиці один досить тямовитий солдатик, який навіть і російську розумів, ганяв танк під водою годину десять хвилин при переправі через річку метрів шістдесят шириною. Спочатку він танк розвернув проти течії. Йому вліво командують, він тоді танк за течією розвернув — все він уздовж річки ходив, ніяк поперек встати не міг. Це ще і від швидкості таке йде: скинути оберти ніяк не можна — двигун захлинеться. Так він і крутився, то за течією, то проти неї, поки нарешті не вибрався на той же берег, звідки і увійшов в воду. Поки він «танцював» в воді, дві роти батальйону його чекали, в воду не могли увійти, а одна рота, яка переправилася до нього, звичайно ж, посередниками була списана, оскільки не мала ніякої підтримки.

На навчаннях «Дніпро» такі «танці» були протипоказані, тому всіх тямовитих солдатиків замінили офіцерами та інструкторами-надстроковиків.

Тільки ж Дніпро — велика ріка. Це не Ворскла і не Клязьма. І потрібно було форсувати Дніпро не танковим батальйоном, а одночасно чотирма арміями. Правда, по дну мала йти тільки одна дивізія, якій плацдарм належало захопити, інші — наплавними мостами. Танки цілої дивізії мали переправитися через Дніпро під водою за три години, і зробити це на очах усього Політбюро, а найголовніше — на очах наших дорогих іноземних гостей, яких Політбюро спеціально запросило, аби полякати їх непохитною міццю Армії-визволительки.

Мало того, біля самих урядових трибун було вирішено не тільки організувати переправу танків по дну Дніпра, а й артилерію перетягнути по дну, на буксирі у танків.

А коли кому під водою погано стане? А коли у одного танка двигун захлинеться? А коли один-два танки вздовж за течією підуть? А коли вони стикатися почнуть. А коли буксирувані артилерійські гармати під водою зчепляться? Що тоді? Що «молодші брати» про нашу могутність подумають? Ото ж бо! Думати потрібно.

Думали-думали. Придумали: мостити дно ріки.

Поки тисячі офіцерів тренувалися, тисячі солдат саме мостили дно на ділянках переправ.

Під водою були укладені тисячі тонн сталевої арматури і сіток. А по краях кожної підводної, невидимої з берега дороги укладалися залізобетонні плити, утворюючи бар’єри, як відбійні бруси на автостраді. Сталеві решітки на дні давали танкам більш надійне зчеплення, а бетонні бар’єри не давали танку зійти з доріжки. Танки котилися такими доріжками ніби жолобами. Таких жолобів було побудовано кілька десятків. Скільки на те було витрачено сталі, бетону і людської праці, мені невідомо. Відомо тільки, що з виробництва легкових автомобілів Радянський Союз навіть Іспанію довгий час обігнати не міг.