Віктор Суворов - Оповіді визволителя

Радек, як випливає з вироку, «вступав у зносини з іноземними державами з метою організації спільної боротьби проти Радянського Союзу, систематично займався шпигунством і шкідництвом». Отримав тюремний термін і був убитий кримінальниками в тюрмі (за наказом з Кремля).

Криленко — звинувачений у шкідництві і тероризмі, засуджений і розстріляний.

Покровський — помер своєю смертю, однак згодом з’ясувалося, що «школа Покровського [5] Це поняття вперше і відразу в негативному контексті з’явилося в офіційному повідомленні «В Раднаркомі РСР і Союзу ЦК ВКП(б)» 27 січня 1936 р. де засуджувалися «Помилкові історичні погляди, властиві так званій “історичній школі Покровського”». У зв’язку з такою постановкою питання були знищені не тільки учні Покровського, а й ті історики, що активно критикувалися Покровського за життя. — Прим. ред. » була «базою шкідників, шпигунів і терористів, що спритно маскувалися за допомогою шкідливих антиленінських історичних концепцій».

Луначарський — помер своєю смертю до початку Очищення, інакше був би зарахований до тієї ж зграї злодіїв, шпигунів, терористів і шкідників.

Коллонтай — до самої смерті в 1945 році залишалася на дипломатичній роботі. Скептично ставилася до родини, вважаючи, що жінки мають служити інтересам класу, а не відокремленому осередку суспільства. «Судова і психіатрична медицина давно знає цей (ангелоподібний) тип серед природжених злочинниць і повій» — писав про Коллонтай в своєму щоденнику [6] Щоденникові записи, які Бунін робив в Москві та Одесі з 1918 по 1920 рік і в яких він висловлював крайнє неприйняття більшовиків і їхніх вождів, видані у вигляді книги «Окаянные дни». — Прим. ред. Іван Бунін.

Всі вони — Зинов’єв і Каменєв, Троцький і Риков, Радек і Бухарін, — виявилися мерзотою, мерзенними зрадниками, підлими шкідниками. Вони залили країну ріками крові, винищивши мільйони своїх співгромадян. Це вдалося їм лише тому, що вони винеслися на вершини нічим не обмеженої влади.

Хто ж їх вивів туди?

Самі пролізли. Під керівництвом Леніна.

Ленінських поплічників, всю так звану «ленінську гвардію» довелося знищити: кому кулю в потилицю, кого головою об бетонну підлогу, кому льодорубом по черепу.

«Смердюча купа людських покидьків» — так найсправедливіший в світі радянський суд охарактеризував найближчих соратників вождя революції.

Ким же в такому випадку був Ленін? Виходить, що він був центром і вершиною смердючої купи. На процесах над ворогами народу було неспростовно доведено, що більшість тих, хто робив революцію разом з Леніним, були агентами іноземних розвідок. Виходить, Ленін був ватажком цієї мерзенної зграї, шпигунським резидентом.

Три десятка років з ворогами народу боровся товариш Сталін. Він винищив незчисленні натовпи шкідників і шпигунів. Проте чим більше ворогів знищував Сталін, тим більше їх ставало. Та й сам Сталін виявився кривавим тираном. Він був убитий своїми вірними учнями і соратниками. Комуністична партія Радянського Союзу на своїх історичних з’їздах розвінчала культ особи Сталіна. За рішенням кращих представників комуністичної партії, що зібралися в Кремлі на з’їзд, тисячі пам’ятників Сталіну, гранітних і мармурових, бронзових і чавунних, залізобетонних і гіпсових, були розбиті, роздроблені, переплавлені, його портрети порізані, його твори спалені, а його труп винесений з мавзолею.

Після вбивства Сталіна раптом з’ясувалося, що найближчий друг і соратник «генія всіх часів і народів», Маршал Радянського Союзу Берія Лаврентій Павлович, ватажок всіх винищувачів ворогів, сам виявився ворогом. Берію і всю його зграю довелося розстріляти.

До речі, попередники Берії на посаді верховного борця з ворогами також всі виявилися ворогами. Їх довелося винищувати цілими поколіннями: дзержинців і менжинців — руками Ягоди, «ягодинське кодло» (це не лайка, а офіційний юридичний термін) — руками Єжова, єжовців — руками Берії.

Про те, наскільки органи боротьби з ворогами народу були заражені шпигунством і шкідництвом, говорить така статистика. У 1935 році в НКВС були введені спеціальні звання. Для вищих керівників НКВС були встановлені звання комісарів Державної безпеки 3-го, 2-го і 1-го рангу, для найголовнішого — звання Генерального комісара Державної безпеки. Звання комісарів ДБ, від 3-го рангу до Генерального включно, в той момент отримав 41 вищий керівник НКВС. З них:

• один втік в Маньчжурію і пізніше був убитий японцями,