Дмитро Чобіт - Макуха або штрихи до політичного портрету Блоку Юлії Тимошенко

_________________________________________

** Ульяхіна А. Юля, Юлия Владимировна. — Днепропетровск: Журфонд, 2007. — С.46.

Але найпоказовішим у плані прощання із бютівськими навіюваннями є громадянський вчинок українського письменника Юрія Рогози — автора трьох книжок про Юлію Тимошенко.

Пригадую, з яким нетерпінням наприкінці 2001 року начальник виборчого штабу БЮТ Олександр Турчинов очікував виходу книжки про Юлію Тимошенко. У ході виборчої кампанії 2002 р. на неї покладалися великі сподівання. Незабаром книжка з′явилася, її назва — «Невиконане замовлення»; на обкладинці позначений автор — «Р. Лоза». Книжка написана гарною мовою і легко читалася — це розповідь про Юлію Тимошенко, про її минуле, її боротьбу за кращу долю українців. У деяких місцях зворушливі сцени мало не викликали сльози на очах. Книжка вмить стала бестселером; її видали двома мовами — російською і українською, тиражем у кілька мільйонів примірників. Цю книжку читали чи не у кожній українській сім′ї. Зміст і стиль книжки бив насамперед по почуттях, і, безперечно, вона зробила значний внесок у перемогу БЮТ на парламентських виборах 2002 року.

І хоча на обкладинці книжки стояв псевдонім, але на останній сторінці післямову автор підписав справжнім криптонімом — «Ю.Р.». Вона коротка: «Пані Юлю! Не знаю, чи допоможе Вам хоча трохи ця книга — непослідовна і дивна, але я писав її з ніжністю і надією. Хай береже Вас Господь! Ю.Р.».

Безумовно, що допомогла. Ще й як! Праця Ю. Рогози стала головною зброєю БЮТ! А який радий був О. Турчинов — він тоді говорив, що ця книжка зробила сильний вплив і користується в народі великим попитом.

Перед виборами 2006 р. Юрій Рогоза випустив ще одну книжку про Ю. Тимошенко — «Убить Юлю». Вона не мала такого яскравого характеру, як перша, відчувалося, що автор пише на замовлення БЮТ і не так розхвалює Юлю, як б′є по її конкурентах, насамперед по яскравих постатях із середовища «Нашої України». Але і цю книжку бютівці розвозили і розносили по всій Україні.

Третя книжка Юрія Рогози називалася «Убить Юлю - II», вона вийшла напередодні дострокових парламентських виборів 2007 р. Тираж незначний, тому її мало хто прочитав. Але нарешті Ю. Рогоза виконав громадянський обов'язок і розповів про Юлію Тимошенко правду. Так, дійсно — це була велика переоцінка письменника. Початкові похвальні оди, якими позначені дві перші книжки Ю. Рогози, змінилися на розповідь про гірку українську дійсність, про Ю. Тимошенко та її оточення. У книзі відчувається душевний біль письменника за свою країну і свій народ. Ось кілька витягів із книжки Ю. Рогози «Убить Юлю -II», подаю їх мовою оригіналу.

"Люди моей страны! У меня нет рецептов счастья — ни для вас, ни для себя самого! Есть у меня только мятежная, так и не помудревшая с годами, но живая душа и еще — отвратительно горькая правда, которую я вам прямо сейчас и выплесну, потому что носить ее в себе нет никаких сил!

Так вот, нас обманывают и стравливают. И те, и другие, и третьи...

Врет звонкоголосая, как пионер из старой хроники, Юля, за спиной которой призраками застыли опасно играющийся в Троцкого баптист Татаринов и портфельная толпа самых продажных в Украине кровососов.

Ты вреш, пани Юля. Красиво и вдохновенно, умея влюблять в себя толпы обманутых и потерявших веру людей, но ты — не Жанна д′Арк, не Де Голь и даже не Эвита Перрон, ты жадный и хищный капиталист с холодными глазами и калькулятором в кармане, готовый взорвать половину моей страны ради безраздельной власти и миллиардов!

И судя по тому, как мне тошно от этого понимания, это и есть то, что люди называют горькой правдой.

То, что она своих продажных однопартийцев зомбировала, — полбеды! Но она же на майданах шаманит!

Шел в партию, а попал в политическую секту.

А вот чем думают взрослые дебилы, воющие на площадях "Юля, Юля.. "?

Нужные суммы и политические шаги в ее словах были сплетены неразрывно, туже, чем ее знаменитая коса.

И еще — убил остатки веры в пани Юлю, той самой веры, которою я — все, в общем, понимающий — превратил в свою любимую сказку, стараясь не замечать ни циничных фраз, ни хладнокровного торга с «непримиримыми» врагами, ни жестко, без сентиментов, просчитанного финансового интереса, ни полного презрения к «электорату», которой на трибуне талантливо сменялся проникновенным голосом, полным доброты, понимания и отваги...

Извини пани Юля, больше это не работает. Верилось, да перестало».*