Дмитро Чобіт - Макуха або штрихи до політичного портрету Блоку Юлії Тимошенко

Готуючись до чергової виборчої кампанії 2006 р., Ю. Тимошенко розпочала пошук нового партнера для блоку, оскільки із «Собором» А. Матвієнка виникли серйозні протиріччя. У поле зору Ю. Тимошенко потрапила партія «Реформи і порядок». Влітку 2005 р. на політраді ВО «Батьківщина» обговорювалося це питання, і Юлія Володимирівна прямо заявила: «Ми добре розуміємо, що за цією партією немає серйозних ресурсів та організацій на місцях, але у них є люди, які добре відомі в Україні». Тобто Ю. Тимошенко потрібна була ширма з кількох достойних постатей. У цьому суть — блокування із ПРП. Проте у 2006 р. цього не сталося.

Як розповів «Українській правді» колишній вождь БЮТ Михайло Бродський, він поставив вимогу, аби Віктор Пинзеник залишив посаду міністра фінансів в Уряді Ю. Єханурова. Той відмовився. Тоді членам ПРП запропонували вийти з партії і вступити у БЮТ персонально. У ПРП розгорілися дискусії, виник скандал, і стався невеликий розкол. Залишив ПРП і персонально вступив у БЮТ лише Микола Томенко.

На виборах 2006 року партія «Реформи і порядок» не змогла самостійно здолати 3-відсотковий бар'єр, тому на позачергових виборах 2007-го вона без особливих застережень і вагань таки вступила у «Блок Юлії Тимошенко». Так депутати цієї патріотичної партії стали своєрідним фіговим листком для прикриття сороміцької суті БЮТ.

А ось перелік квотників із ПРП, які своїми іменами створили тло фігового прикриття «Блоку Юлії Тимошенко». Колишній віце-прем'єр і міністр фінансів Віктор Пинзеник; народні депутати попередніх скликань: Михайло Косів, Сергій Соболєв, Володимир Філенко, Володимир Бондаренко, Ігор Гринів. Таку саму функцію відіграють колишній «соборівець» і борець із мафією Григорій Омельченко; безпартійні: талановитий журналіст Андрій Шевченко, письменник Павло Мовчан, колишній міністр Сергій Терьохін та ще кільканадцять депутатів попередніх скликань. Великого впливу у БЮТ вони не мають, бо всі важливі рішення приймає одноосібно Ю. Тимошенко та її близьке оточення. Невелика кількість справді достойних людей у БЮТ відіграє роль фігового листка і ширми, аби за ними народ не бачив справжньої суті олігархічного об'єднання імені пані Юлі.

_________________________________________

* Турчинов А. Документальная повесть. «Свидетельство». Записки экс-главы СБУ // Вечерние вести. — 2008. — Спецвыпуск №2. — С. 12.

** 3 виступу 26 травня 2006 р. на урочистому засіданні активу БЮТ у Палаці «Україна» у Києві щодо підсумків парламентської виборчої кампанії 2006 року — Чивокуня В. Тимошенко поняла, что она не «Белое братство», а «Армия Света» // Українська правда. — 2006. — 27 травня //

http://www.pravda.com.ua/ru/news/2006/5/28/41102.htm.

1. Губський Богдан Володимирович

Один із найбільших українських капіталістів намагається не надто світитися і не привертати до себе зайвої уваги. Серед бютівських олігархів займає першу позицію — №27 у списку. Всі інші бізнесмени йдуть після нього. Хто такий Б. Губський? Колишній бізнес-партнер і партійний соратник Суркіса - Медведчука. У 1998 р. вперше обраний народним депутатом України за списком СДПУ (о) — №9. На початку 90-х років входив до складу відомої «київської сімки» на чолі з Г. Суркісом та був учасником усіх її бізнес-проектів. Займав посаду генерального директора концерну «Славутич», власниками якого були сім громадян України (згадана «київська сімка»), які у рівних долях володіли 21,5% статутного капіталу, та офшорна фірма «Ньюпорт менеджмент», зареєстрована на Віргінських Британських островах, із долею 78,5%. Усіма коштами, активами і майном фірми «Ньюпорт менеджмент» одноосібно розпоряджався компаньйон Б. Губського, громадянин України В. Медведчук. 7 листопада 1994 р. тодішній Президент України Л. Кучма назвав концерн «Славутич» «монополькою, яка з мізерним статутним фондом крутить мільярдами доларів США». Оскільки концерн був звільнений від податків і платежів у бюджет України, як підприємство з іноземними інвестиціями, то це дало можливість його власниками нажити величезні капітали. Керований Б. Губським концерн «Славутич» покривав 15% ринку нафтопродуктів в Україні, займався оптовою торгівлею багатьма іншими продуктами. Звісно, він мав величезні прибутки і дивіденди щорічно перераховував на рахунок фірми «Ньюпорт менеджмент» в одному із банків Цюріха. Це були суми у сотні, а може, й мільярди доларів. Так «сімка» і наварила свої величезні капітали. Інформація про ці обставини із зазначенням конкретних рахунків у Цюріху мною вперше була оприлюднена ще у листопаді 2003 р. у Печерському районному суді м. Києва під час розгляду справи за позовом В. Медведчука щодо книги «Нарцис». Оскільки виникла реальна підозра, що В. Медведчук та його спільники, зареєструвавши за кордоном фірму і ставши її фактичними власниками, не отримали в Україні для цієї фінансово-комерційної діяльності відповідного дозволу, не задекларували внесення за кордон українських інвестицій, а відповідно не декларували в Україні своїх справжніх доходів і при цьому уникли сплати податків в особливо великих розмірах, то я вніс у суд клопотання про порушення стосовно громадянина В.В. Медведчука та його компаньйонів кримінальної справи й проведення її повного і всебічного розслідування.