Дмитро Чобіт - Макуха або штрихи до політичного портрету Блоку Юлії Тимошенко

Приблизно у цей же час виникли великі проблеми у колишнього прем'єра та голови партії «Громада» Павла Лазаренка, і він, побоюючись за власне життя, покинув Україну. Це сталося у лютому 1999 р. А вже у березні Ю. Тимошенко разом із О. Турчиновим розпочинають заходи з організації нової партії — ВО «Батьківщина». Під такою ж назвою у парламенті створено фракцію, в яку перейшла більшість громадівців. Такі кроки однопартійців голова партії П. Лазаренко та видання ВО «Громада» розцінили як зраду. І мали для цього підставу.

_________________________________________

* Цит. за кн.: Кокотюха А. Юля. — Харків: Фоліо, 2006. — С.94.

Дуже показово, що ще восени 1998 р. Ю. Тимошенко заявила: «Я ніколи не буду виступати в ролі розкольника партії. Якби я ставила перед собою таке завдання, то діяла б сьогодні за іншим сценарієм. Ініціювала б створення паралельних первинних організацій, організовувала б паралельні з'їзди... А я цього не роблю і робити не буду».* Тобто не минуло й півроку, як Ю. Тимошенко різко змінила свою політичну позицію: від агресивної опозиційності до миролюбної співпраці з режимом Л. Кучми. Зрештою, це постійний стиль поведінки пані Юлі — в усьому шукати власну користь, тому безпринципність та всеїдність були і є її постійними супутниками.

Дії Ю. Тимошенко та її оточення ґрунтовно нашкодили єдиній правій опозиції до Л. Кучми в особі партії «Громада». Фактично, «Громаду» підірвали з середини її ж учорашні соратники. Ось тут якраз і можна говорити про політичну зраду. Бо коли це не зрада, то що?

На відміну від «Громади», ВО «Батьківщина» зайняло явно лояльну позицію стосовно влади і підтримувало у парламенті всі дії Л. Кучми. Навіть під час президентської виборчої кампанії 1999 року «Батьківщина» нічим не турбувала чинну владу.

Повна лояльність Ю. Тимошенко до режиму та її дії з розвалу партії «Громада» дали підставу Л. Кучмі напередодні президентських виборів 1999 р. заявити, що в Україні правої опозиції немає — в опозиції перебувають лише комуністи і соціалісти. Це була головна модель пропаганди. На штучно створеному протистоянні комуніста П. Симоненка і демократа Л. Кучми останній і переміг на виборах. А такої моделі політичної ситуації, без прислужницьких дій Ю. Тимошенко, тодішній режим ніколи б не зміг добитися. Тому зроблене Юлією Володимирівною було належно оцінено. Про її кримінальне переслідування прокуратура забула, більше того, тільки-но Л. Кучма був повторно обраний Президентом України, він одним із перших своїх указів призначив Ю. Тимошенко віце-прем'єр-міністром України в уряді В. Ющенка. І якби Юлія Володимирівна цього не заслужила, то хіба би він її призначив? Але чи є подібні «заслуги» достатніми і належними підставами для призначення членом уряду? Я ось тепер дивуюся: чому Леонід Данилович так вчинив? Та ж на цей час, крім чисто торгівельного бізнесу, за плечима Ю. Тимошенко нічого серйозного не було, ні виробничого, ні навіть жодного адміністративного досвіду — хоча б на посаді завідуючого відділом райдержадміністрації! Із грязі одразу в князі. Дуже цікаве формування українського уряду!

_________________________________________

* Там само. — С.96.

8. Кримінальні проблеми початку XXI століття

Касетний скандал, який розгорівся в Україні 21 листопада 2000 p., та оприлюднення аудіозаписів, здійснених у кабінеті Президента Л. Кучми, спонукали останнього запідозрити причетність до цих акцій Юлії Тимошенко. Президент навіть пропонував віце-прем'єру згорнути антипрезидентську кампанію. Та вона набирала обертів і без Ю. Тимошенко. Тому влада, мабуть, і реанімувала вже призабуте кримінальне переслідування керівників ЄЕСУ. 5 січня 2001 р. Генпрокуратура оголосила про порушення двох кримінальних справ проти Юлії Тимошенко, яка на той час займала посаду віце-прем'єр-міністра України. За поданням прокуратури, Президент Л. Кучма видав указ про звільнення Ю. Тимошенко з посади, а ще через деякий час — 13 лютого 2001 р. — Юлію Володимирівну арештували і помістили у Лук'янівський слідчий ізолятор (СІЗО). Ю. Тимошенко пред'явили звинувачення у наданні хабарів, контрабанді газу, службовому підлозі й ухиленні від сплати податків в особливо великих розмірах.

У Лук'янівському СІЗО Ю. Тимошенко перебувала 42 дні. За цей час із неї зробили мученицю за народну справу, хоча вона насправді такою не була, а сиділа за звинуваченнями у банальних фінансових аферах.

Внаслідок дивовижного вчинку судді Печерського районного суду м. Києва Миколи Замковенка, Ю. Тимошенко вийшла на волю й одразу ж була влаштована у лікарню «Медиком». Через кілька днів за протестом прокуратури президія Київського міського суду скасувала рішення Печерського районного суду м. Києва. Біля палати Ю. Тимошенко виставили озброєну охорону. А 2 квітня 2001 р. постановою Голови Верховного Суду України В.Ф. Бойка було призупинено виконання постанови президії Київського міського суду. Так Ю. Тимошенко здобула свободу, але загроза її кримінального переслідування не була усунута.