Дмитро Чобіт - Макуха або штрихи до політичного портрету Блоку Юлії Тимошенко

Виборча кампанія тривала недовго: протягом листопада-грудня 1996 року. Проте потужні зусилля дали чудовий результат — 92,3% виборців Бобринецького округу проголосували за Ю. Тимошенко. Так Юлія Володимирівна стала членом українського парламенту. Вже згадані Д. Петров і І. Мільштейн, іронізуючи, назвали Ю. Тимошенко «Політиком 1996 року» і зазначили: «Ця молода симпатична дівчина, по суті, є могильщиком політичної системи і політики як такої загалом — відтепер немає сенсу мати політичні погляди або платформу та й займатися власне політикою — досить мати гроші».**

В історію Верховної Ради України можна сміливо записати Юлію Володимирівну Тимошенко як першого депутата, що потрапив у стіни парламенту завдяки силі своїх грошей. Спосіб, продемонстрований у 1996 р. на дострокових виборах Ю. Тимошенко, під час чергової парламентської кампанії 1998 р. був узятий на озброєння багатьма олігархами, а на наступних виборах 2002-го, 2006-го і 2007 pp. він став в Україні домінуючим. Саме в цьому якраз і полягає найбільша загроза демократії у нашій Вітчизні.

_________________________________________

* Попов Д., Мильштейн И. Оранжевая принцесса. — С. 132.

** Там само. — С. 132.

Перший бізнес-політичний проект Ю. Тимошенко, успішно реалізований у Бобринецькому виборчому окрузі на Кіровоградщині, дав їй путівку у велику політику. На хвилі тріумфальної перемоги, бобринецькі виборці мало її не боготворили. УПЦ (МП) нагородила Юлію Володимирівну орденом Великомучениці Варвари, навіть бобринецьку футбольну команду «Новатор» перейменували в «Юлію-Новатор».

Однак поступово породжені різноманітними піар-акціями емоції вгамувалися, і люди почали тверезо дивитися на речі. Всього лише через рік — у березні 1998 p., — у цьому ж окрузі на чергових парламентських виборах Ю. Тимошенко отримала 38,5% голосів. Падіння майже у два з половиною рази! Як тут не погодитись із словами Антоніни Ульяхіної, рідної тітки Ю. Тимошенко: «Люди на виборах помиляються і віддають свої голоси за діячів, які чужі їхньому життю і сподіванням»* Чи не власну племінницю вона мала на увазі?

_________________________________________

* Ульяхина А. Юля, Юлия Владимировна. — Днепропетровск: Журфонд, 2007. — С.32.

7. Кримінальні справи 1998-го

Із відставкою П. Лазаренка з посади Прем'єр-міністра України для ЄЕСУ настала чорна смуга, корпорація не лише втратила могутнього покровителя, а й зазнала всіляких неприємностей і явних переслідувань. ЄЕСУ позбавили 26% акцій Харцизського трубного заводу, згодом висунули звинувачення в заборгованості перед «Укргазпромом» у розмірі 42 млн. доларів СІ1ІА. За рішенням податкових органів, були арештовані рахунки корпорації. У 1998 р. Вищий арбітражний суд ухвалив стягнути з ЄЕСУ 1,5 млрд. гривень боргу перед бюджетом. ЄЕСУ позбавили права поставляти газ на підприємства України та почепили на корпорацію борг перед Росією за постачання газу у розмірі близько 300 млн. доларів США.

Проти самої Ю. Тимошенко та її бізнес-партнерів теж порушили кілька кримінальних справ. Досліджувати їхню суть немає великої потреби, бо це занадто копітка, вкрай марудна та невдячна справа. Одне подання Генерального прокурора України Верховній Раді про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України Ю.В. Тимошенко мало вигляд цілої книги і було надруковане тижневиком «2000» окремою вкладкою на 4-х газетних шпальтах формату А-1. Усі висунуті звинувачення Ю. Тимошенко категорично відкинула і назвала їх політичними переслідуваннями. Безумовно, що якась доля правди у цьому була, та й диму без вогню теж не буває.

Ю. Тимошенко інкримінували зловживання службовим становищем, надання хабарів, ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, привласнення чужого майна в особливо великих розмірах, контрабанду російського газу.

Очевидно, не витримавши тиску, Ю. Тимошенко пішла на компроміс із Президентом Л. Кучмою. У ЗМІ з'явилося повідомлення, що, на прохання народного депутата Ю. Тимошенко, її прийняв Президент України і пригостив чаєм. Про що йшлося за чаюванням, знає вкрай обмежене коло осіб. Проте це чаювання стало своєрідним етапом у замиренні обох сторін.

У кабінет Л. Кучми Ю. Тимошенко зайшла ворогом, а трішки почаювавши, вийшла другом. І вже через кілька днів цілком відреклася від своєї дутої опозиційності та боротьби з Л. Кучмою: — 10 листопада 1998 р. на прес-конференції вона заявила, що із владою треба йти «на зближення і на співпрацю. Тільки Леонід Кучма може сьогодні зіграти вирішальну роль у подоланні кризових явищ»* Ці слова Ю. Тимошенко з ранку до вечора ширили Україною всі ЗМІ. Ось вам, шановний читачу, і приклад принциповості та незламності борця із «ненависним режимом». Та коли припече — Ю. Тимошенко знайде спільну мову не те що із Л. Кучмою, а й із Люципером.