Дмитро Чобіт - Макуха або штрихи до політичного портрету Блоку Юлії Тимошенко

Ще у 2006 р., коли писав свою першу книгу про БЮТ «Монолітне болото, або ЗАТ БЮТ», я зустрівся із начальником управління охорони історичного середовища м. Києва, заслуженим працівником культури України Русланом Кухаренком, якого я добре знав. До цього я читав у пресі, що саме він категорично виступав проти цього будівництва, ще за часів Кучми. Я запитав його проте, хто і на якій підставі заборонив спорудження будинку № 9-а на вулиці Грушевського у Києві. Яке ж було моє здивування, коли пан Кухаренко мені відповів, що цей будинок споруджується із численними порушеннями чинного законодавства. Його управління виступило категорично проти будівництва в історичній частині міста та ще й з порушенням загального крайобразу древнього Києва. Свої звернення управління посилало президентам Л. Кучмі і В. Ющенку. Крім вкрай дикого способу будівництва, забудовник порушив поверховість, внаслідок у центрі Києва виросла справжня багатоповерхова потвора, яка створила дисгармонію із ансамблем сусідньої Печерської Лаври, нависла над Маріїнським парком і Маріїнським палацом.

Коли будівництво йшло повним ходом, управління охорони історичного середовища било на сполох і вимагало його припинення. Тоді ж у справу втрутилася РНБО, бо будинок № 9-а здіймався над сусіднім з ним Маріїнським палацом, де відбуваються особливо урочистості та офіційні зустрічі глав іноземних держав. Із верхніх поверхів цього будинку весь палац як на долоні, що створює потенційну загрозу терактів. Мабуть з огляду на цю обставину, вже у 2008 р. охорона Президента США Д. Буша викреслила Маріїнський палац як місце офіційної зустрічі, оскільки там тепер просто неможливо забезпечити належну охорону високих державних осіб, вже не кажучи про можливість зняття інформації з його приміщень.

Я не знаю про те, що конкретно говорив із забудовниками скандального будинку секретар РНБО Петро Порошенко, чи його служби, але я не вірю, що ця людина вимагала від них банального хабаря. Із його статками такий бруд йому абсолютно зайвий, а подібні дії — цілком нелогічні. Із забудовниками мали вести мову лише із позицій законності будівництва та засад національної безпеки держави.

_________________________________________

* Стенограма прес-конференції О. Турчинова в УНІАН. — 2005. — 15 вересня.

Логіка дій О. Турчинова полягала в іншому — він прагнув будь-що очорнити П. Порошенка, бо його розглядали як найімовірнішого претендента на посаду Прем'єр-міністра України. І якби таке сталося, то Ю. Тимошенко не світило би крісло Президента, а самому О. Турчинову шлях до прем'єрства — теперішньої заповітної мрії рафінованого кар'єриста та інтригана.

Після вчиненого бютівцями скандалу щодо будинку №9-а на вул. Грушевського, його спорудження аніскільки не зупинялося — навпаки пішло прискореними темпами і забудівники зробили його на кільканадцять поверхів вище ніж було у початковому проекті. Проте зовсім не у законності спорудження будинку полягала справа, а в компрометації П. Порошенка. І тут бютівські верховоди свого досягли. Петро Олексійович першим написав заяву про відставку з поста секретаря РНБО — він це зробив 8 вересня 2005 р., тобто задовго до прес-конференції О. Турчинова. Він зробив це для того, аби ніхто його не звинуватив у тиску на слідство. Але які результати самого слідства? Нульові!

Наприкінці грудня 2005 року, тобто через три місяці після звинувачень висунутих проти П. Порошенка бютівцями, у пресі з'явилося коротеньке повідомлення. Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України, створена для перевірки заяв М. Бродського, О. Зінченка, М. Томенка і О. Турчинова про так звані корупційні діяння дійшла висновку, що жодне із 7-и пунктів звинувачень П. Порошенка не підтвердилося. І жоден із «викривачів», у тому числі і екс-голова СБУ О. Турчинов не надали до комісії жодного доказу.

Хто звернув увагу на це повідомлення? Та всі запам'ятали гучні звинувачення бютівців. Так підло і підступно вони розправляються з усіма, хто стає на їхньому, вкрай брудному шляху до влади.

П. Порошенко чомусь навіть не боровся із явними наклепниками, він вдовольнився рішенням суду, який їх засудив і висновками парламентської комісії. Петро Олексійович тихо відійшов, бо, за великим рахунком, навіщо йому ця владна морока із явними примітивами із БЮТ? А мені чомусь шкода, що з великої української політики чомусь виштовхують гідних і фахових людей, українців. Так, П. Порошенко багатий, але далеко не такий як бютівські олігархи. Це одне. Друге. Він свій капітал поставив на службу України і створив «5-й канал» без якого Помаранчева революція мабуть і не відбулася. Третє. Він єдиний публічний олігарх та ще й до того щирий українець. Хто, де і коли бачив або чув виступи бютівських олігархів: панів Жеваго, Васадзе, братів Буряків, Веревського, Сігала, Фельдмана, Куровського, Глуся, Триндюка, Губського, Хмельницького, Єдіна, Зубика та інших? Вони роблять своє діло спокійно і тихо. А Петро Порошенко постійно виступав публічно, вів мудрі, фахові дискусії із багатьох питань. Навіть після своєї, явно недоречної, відставки. Тепер із тиші свого кабінету він спокійно дивиться на чергову бютівську авантюру. Але чи вигідний такий стан Україні, коли кращі її сини підступно і підло усуваються із влади політичною шпаною?