Андрій Микулин - Концентраційні табори в Совєтському Союзі

Більшість совєтських концтаборів видобувають та обробляють мілітарно-стратегічну сировину (уран, мідь, цину, вугілля, поліметали, нафту, газ і т. д.), будують або обслуговують військові бази і комунікації мілітарного значення, або ж виробляють безпосередньо продукцію для совєтських збройних сил і їхніх мілітарних резервів. Мілітарно-стратегічне призначення концтаборів з дармовою рабською силою щільно переплітається з економічною експансією Москви на зовнішньому відтинку. Наприклад, видобуваючи руками в'язнів золото, Москва вразі потреби кидає його на зовнішній ринок, намагаючись тим самим штучно викликати економічну кризу в західніх країнах і зруйнувати їхню фінансову систему та обезцінити гроші.

Привласнюючи безкоштовно всю продукцію, вироблену в'язнями, Кремль має можливість кинути її на міжнародній ринок для конкуренції демпінґовим цінам, або ж спрямувати її до власних мілітарно-державних резервів.

Шляхом депортацій та ув'язнень підсовєтського населення, ЦК КПСС збудував багато засекречених підприємств, які замість назви, мають лише цифрову нумерацію. Особливо на Далекому Сході, в Середньому Сибірі, за Уралом та в підсоветській Азії. Підприємства поступово розбудовано на нові міста, навколо яких розташовано численні совєтські концтабори.

Виготувавши пляни переміщення на Схід промислових споруд і підприємств, ЦК КПСС руками в'язнів весь час здійснює його та приспішує збільшення та посилення мілітарного потенціялу СССР.

Продовжуючи в більш широкому розмірі стару російську імперіялістичну агресію, ЦК КПСС основним гаслом уважав і надалі вважає виконання економічно-стратегічних плянів з найменшою витратою засобів. Але тому, що вартість на засоби виробництва Москва не в силі зменшити, Кремль пішов шляхом зменшення заробітньої платні робітництву та взагалі прибутків, тобто шляхом прямого ограбування підсовєтського населення. Одним з таких шляхів і є розбудова та поширення совєтських концтаборів і ув'язнення до них мільйонів людей, у першу чергу з поневолених Росією неросійських країн, які своєю національно-визвольною боротьбою завжди залишаються для Москви найнебезпечнішими.

Мета виправдує засоби: щоб зліквідувати національну небезпеку, а разом з тим осягнути стратегічно-економічну мету і замість того, щоб харчувати за державний кошт величезну масу арештантів та засуджених, ЦК КПСС, ізолюючи їх від суспільства, використовує фізичну та розумову працю в'язнів, видаючи при тому найменші кошти на їхнє утримання, які за час довгорічного перебування в таборах, компенсуються працею заарештованих.

Про існування в СССР рабської праці та численно великої кількости з мільйонами в'язнів совєтських концтаборів, знають за кордоном уже давно. Неодноразово це питання на Заході порушувалося і перед ООН. Навіть ООН ухвалила гарну Деклярацію Прав Людини, але яка з цього користь для поневолених неросійських народів в СССР, коли їх безнастанно порушує один з членів ООН — Москва?

Питання рабської праці підлягає розглядові ООН не тільки з гуманітарного, але й з юридичного боку, бо згідно з власним статутом, ООН повинна сприяти загальному поважанню та дотриманню прав людини і підставових свобід в кожній країні. На жаль, до цього часу ООН в тій справі майже нічого не зробила, хоч розпучливий крик підсовєтських в'язнів уже десятками років лунає з-за дротів совєтських концтаборів, закликаючи вільний світ на допомогу.

1. Газета «Известия» ч. 81, 15. 4. 1919 р.

2. Газета «Известия» ч. 83, 17. 4. 1919 р.

3. Н. Крупська: «Воспоминания о Ленине», Видання Музею Леніна, Москва.

4. Збірник законів СССР ч. 19, 1935 р.

5. Газета «Правда», 7. 5. 1954 р.

6. Кримінальний кодекс РСФСР. «Госюриздат», Москва 1952 р.

7. Відомості Верховної Ради СССР ч. 25, 1941 р.

8. «Народное Хозяйство СССР». Статистичний збірник, Москва 1956 р.

9. «Нью-Йорк Таймс», 6. 5. 1955 р.

10. Ю. Марґолін: «Подорож в країну зека». Париж 1949 р.

11. Німецький журнал «Monat», березень 1954 р. Стаття д-ра І. Шольмера.

12. Г. Сова: До історії большевицької дійсности. Мюнхен 1955 р.

13. Позаконституційні адміністративно-карні органи МВД в СССР. (Машинопис). 4.5.1949 р. Р. П. С.

14. В. Савченко: «Безимлаг». Авґсбург 1948 р. Видання ЛУПВ.

15. Атлас світу. Москва 1954 р.

16. Н. Семьонов: Советский суд и карательная политика. Мюнхен 1952 р.

17. Газета «Известия» ч. 20, 1954 р. Стаття «За північним колом».

18. В. Артемев: Режим і охорона в поправно-трудових концтаборах МВД. Мюнхен 1956 р.