Андрій Микулин - Концентраційні табори в Совєтському Союзі

Около 7.00 год. ранку 500 українських жінок і дівчат з другого бараку жіночого табору взялися за руки і з співом виходять на подвір'я напроти танків. Вони своїми тілами хотіли зупинити рух танків. Але п'яні емведисти їдуть шаленою швидкістю на жінок і розчавлюють їхні лави. У висліді 200 жінок забито, а всіх інших поранено. О 9.00 год. ранку Анатолій Задорожний дає наказ кінчити спротив. Емведисти поспішно ловлять живих в'язнів і відводять їх до вантажних вагонів, що вже чекають на станції. Озброєні до зубів ведуть емведисти Анатолія Задорожного та інших членів таборової комісії з зв'язаними руками.

Дві тисячі важко озброєних вояків і 7 танків здушували повстання в'язнів в Кінґірі. Довкола табору на полях стояла ціла низка бомбовиків та сірозелених панцерних автомашин, приготованих до бою.

1 600 «підозрілих» в'язнів 26 червня відправлено на Колиму. «Таборову комісію» в числі 15 осіб того ж дня поставлено під суд. Він відбувався при зачинених дверях, але з дотриманням усіх норм судівництва. Головним обвинуваченим є Анатолій Задорожний, а потім «Ґлєб» — керівник блатарів. Задорожний і «Глєб» беруть на себе всю вину. Спокійна, витримана і дуже обґрунтована промова Задорожного тривала цілий день. Він доводив, що в'язні захищали свої права від сваволі таборової адміністрації. Суд відбувався протягом тижня і нарешті визнав себе неправосильним вирішити справу та передав її до вищого суду Алма-Ати.

Поворотці свідчать, що вся таборова комісія була засуджена на кару смерти і розстріляна, а багатьох в'язнів заковано в кайдани. Вони також свідчать, що не тільки на Воркуті та в Кінґірі, але також в Норильську і на Колимі відбулися повстання. В'язні вимагали від московської адміністрації людського ставлення до них, трактування їх так само, як трактуються політичні в'язні культурного західнього світу. Вони зверталися до Заходу допомогти їм, а на підставі Статуту Відділу Прав Людини Організації Об'єднаних Націй просили про те, щоб ООН, до яких належить СССР, винесли свою ухвалу, чи вважається політичним злочином боротьба проти терору, боротьба за демократію, за свободу і волю людини.

А як відгукнувся на те культурний Захід? Що він та ООН зробили, щоб захистити законні права невинно засуджених в СССР представників поневолених Москвою неросійських народів? Зрештою, як, чим і коли зареаґував Захід на невинні криваві жертви в'язнів під час їхнього повстання в совєтських концтаборах?

Не зареаґував західній культурний світ і на потрясаючий лист, який був таємними шляхами переданим в'язнями концентраційних таборів з Мордовії, написаний 30.9.1955 року. Лист не тільки говорить сам за себе, але він також повністю підтверджує ті інформації, які до цього часу мав західній світ від поворотців про становище в большевицьких тюрмах та концтаборах, як до смерти, так і після смерти Сталіна

(Нижче друкуємо повний текст листів, що їх написали в'язні з Мордовії. Один з цих листів був звернений до української еміґрації, а другий до Організації Об'єднаних Націй).

Користаючись щасливою нагодою, ми хочемо коротко розказати, що говорять нам большевики на т. зв. лекціях про Вас — нашу політичну еміграцію останнього 10-річчя та що появилось в друку на цю тему з недавньому часі. Крім цього бажалось би нам, хоч у декількох словах познайомити українців на чужині, яким не байдужа наша доля із життєвими умовами політв'язнів у совєтських спецтаборах після воєнних літ.

Лекції на українські теми проводять не докладчики з управління місцевих спецтаборів, а лектори з найвищої мордовської партійної інстанції. Провідна думка всього сказаного до цього часу про Вас, приблизно така: Українська політична еміґрація останнього десятиріччя — це малочисельна, та зате, поділена на багато партій, групка розсварених людей, короткозорих у політичному відношенні, яка не має вже ні популярности, ні опори в свойому народі й бореться не за щось реальне, а за велику букву «У». При цьому перечисляються прізвища найбільш визначних наших сучасних політичних діячів закордоном — «найзапекліших зрадників українського народу».

Доклади на українські теми в останньому часі припинились. Можливо, що причиною тут гідна реакція в'язнів на тенденційне большевицьке перекручування фактів з нашої історії. Ці несподівані лекції, що завдають нам стільки душевного болю, є рівночасно для нас відрадним явищем. Вони дозволяють робити висновки (хоча б вони були правдиві!), що покращало наше положення у міжнародньому політичному житті — і тому так посилено почала працювати большевицька пропаганда у відповідному напрямі. Незлобно завидують нам політв'язні інших національностей совдепії, щоб тільки наша радість не була даремна!