Андрій Микулин - Концентраційні табори в Совєтському Союзі

В таборах Потьми ув'язнено єпископа Чарнецького, адміністратора Волині. 1945 року йото засуджено на 5 років до концтаборів, а 1950 року засуджено ще раз на 10 років. Згідно з свідченням поворотця Ґ., єпископ перебував у таборі 385/7. В тому ж таборі ув'язнено ще одного українського католицького священика, який має свого сина у Відні. Священик походить з Станиславівської области. За останній час звільнено декілька українських священиків, які в таборах стали інвалідами. Але їх вивезено в Караганду до будинку інвалідів.

М. оповідає, що денний розпорядок у тому таборі, де вона перебувала, був такий: о 4.00 годині ранку в'язні вставали з ліжок; 5–6.00 години — сніданок; від 6.00 до 4.00 по обіді праця; від 4.00 до 5.00 — обід, а від 5.00 до 9.00 кожний в'язень перебуває в бараці і може робити, що він бажає, не порушуючи приписів таборового режиму. О 9.00 годині вечора всі в'язні мусіли вже бути в ліжках. В'язні мешкали в кам'яних бараках, наглядачами були як чоловіки, так і жінки. Такий денний порядок запроваджено вже по смерті Сталіна, до того часу в'язні працювали до 7.00 години вечора.

В таборі ч. 11 «Явась» ув'язнено виключно українців. Згідно з інформаціями поворотця П., там ув'язнено митрополита Сліпого, проф. Чорняка і ректора семінарії в Станиславові Чернецького. Поворотець П. перебував з митрополитом Сліпим від. 1948 до 1949 року, а потім бачився з ним наприкінці 1953 року. Обидва вони знаходились в таборі ч. 8. П. оповідає, що він бачився з митрополитом 4 години кожного дня і разом з ним повторював граматику французької та англійської мов. Митрополит Сліпий хворий на пропуклину, не може виконувати важкої праці, але його змушували працювати щоденно. Останні відомості про митрополита Сліпого поворотець мав ще з 1955 року. Він твердить, що тепер напевно митрополит вивезений до таборів Красноярська. Поворотець стверджує також, що одного разу митрополит подарував йому та одному українському композиторові зі Львова 50 карб. від себе, як одноразову допомогу, хоч митрополит сам грошей теж не мав і дуже бідував. Єпископ Чернецький ще перебуває, здається, в таборах Потьми, хоч його термін ув'язнення скінчився вже чотири роки тому (в 1950 році). До єпископа і митрополита всі в'язні, а навіть і обслуга, ставляться з респектом і дуже їх поважають.

Свідчення ч. 20.Округа концтаборів Інта-Абезь. Поштова скринька ч. 5110/31. Табори розташовані в Комі АССР, через які переходить залізниця Котлас-Воркута. Зима дуже гостра, з температурою 40–50 ступнів нижче нуля, і тягнеться приблизно 9 місяців. Місцевість дуже болотиста, літом в'язнів кусають комарі. В'язні працюють в копальнях вугілля, на будові доріг, каналів, будинків та в деревообробній промисловості. До 1954 р. начальником управління групи цих таборів був підполковник Козлов, після 1954 р. — генерал-майор МВД Рочкін. В одному з таборів начальником є майор Скоморохін, який ненавидить українців і заявляє, що вони є найлютіші вороги СССР.

В околицях Інти розташовано 7 окремих концтаборів, під назвою «Мінлаг» (мінеральні табори). Ув'язнених нараховується приблизно 30 000, з того 6 000 жінок. Поворотець свідчить, що він докладно знає такий національний склад одного з таборів: українців 800 осіб, латишів 500, а решта 400 — інших національностей. Росіян немає. 1950 року, коли закінчено будову шахт чч. 11 і 12, привезено автами на будівництво групу комсомольців та партійців і їм дали до рук лопати, сокири, молотки. Потім їх зфотографували, що це немов би вони збудували шахту. Після зроблення знімки їх знову відвезено в невідомому напрямі. Звільненим в'язням з таборів Інта, пашпортів не видається, а поселюється їх навколо Інти на т. зв. «добровільне» поселення.

1953 року в одному з таборів Інта вночі розліплено летючки, які були написані на викраденому в канцелярії папері. Папір мав уже видрукований наголовок місцевої комсомольської газети і був для того призначений. На тому папері й написано було летючки. Поворотець П. оповідає, що летючки написали і розліпили в'язні-українці. Зміст їхній приблизно такий: «Український народе! Що ти думаєш робити? Чому терпиш неволю? Смерть Сталінові та його компаньйонам! Друзі, видержіть! Вже небагато залишилося до 1955 року. Тоді вас звільнять БМВ (Бойові Місцеві Відділи). Смерть майорові Скоморохіну і старшому надзирателю Шалікову!». Таборова адміністрація зірвала листівки і розшукувала, хто їх розліпив. Наступної ночі з'явилися нові, але писані синім кольором. Продовж півроку оперативний відділ викликав в'язнів на слідство, вишукуючи тих, хто написав та розліпив листівки, але нікого не знайшов. На завершення слідства з табору було вибрано 150 українців і відправлено до штрафного табору.