Андрій Микулин - Концентраційні табори в Совєтському Союзі

Кожний табір має власну адміністрацію. Начальник табору — це офіцер МВД, який по ранзі може бути ляйтенантом або навіть і полковником. Заступник начальника табору також офіцер МВД, який займається справою постачання. В кожному таборі існує КВЧ (Культурно Виховна Частина), на чолі якої стоїть офіцер. Крім того в таборі існують начальник режиму, оперативно-емведівський відділ, УРЧ. Всі вони очолені офіцерами МВД. Оперативний керівник-емведист керує в таборі мережею шпигунів, через яких він довідується все, що йому потрібне в таборі. Він дає в'язням характеристику поведінки в час перебування в таборі та на праці, має право відіслати в'язня до іншого табору, арештувати і притягнути до судової відповідальности за порушення режиму або «антиурядову» діяльність (вже в таборі). При кожному управлінні існує санчастина, яка також очолена офіцером, а у своїй підлеглості він має декілька лікарів-в'язнів. В окремому таборі санчастину очолює фельдшер або санітар. Від 6.00 до 7.00 год. ранку, а також від 6.00 до 8.00 години вечора фельдшер приймає хворих. При санчастині в таборі буває малий шпиталь на 8-12 ліжок. В більшості ж важко хворих в'язнів відсилається до таборового шпиталю, де він і помирає. До 1953 року вмирало приблизно 15–18 осіб на місяць у кожному таборі, не рахуючи тих, що вмирали в шпиталях. Більшість вмирала від виснаження, голодівки, скорботу, дезинтерії, туберкульози, водянки.

Померлого везуть до лікарні, де лікарі мусять дізнатися, від чого він помер. В дійсності санітар розрізав померлому живіт, а молотком розбивав голову. Це робилося для того, щоб померлий не втік. Хоронять у більшості в загальних могилах. Кладуть шар трупів, припорошують вапном, а потім чекають на чергових померлих.

Переважно з кримінальних злочинців у таборах призначається «надрядчик», що призначає в'язнів до праці. Внутрішній комендант табору, він і старший пожежник, теж з в'язнів-кримінальників. Існує ще прораб-керівник будівельних праць. Він буває технік, або інженер-будівельник і будує руками в'язнів різні приміщення та бараки.

Кухню очолює завідувач (теж з кримінальних злочинців), який має 3–4 кухарі та 3–4 днювальних. Окремо функціонує лазня, а при ній голярня. Підчас купання кожному в'язневі видається не більше 8 літрів горячої та холодної води та 15 гр мила.

В кожному таборі є ще робоча зона. яка відгороджена дротами і до неї вхід в'язням заборонений. В робочій зоні знаходяться склади інструменту, різного знаряддя, муки та інших продуктів. В більшості склади з продуктами, а також стайні з кіньми розміщені поза зоною табору й охороняється дуже пильно вояками ВОХР-и.

До 1950 р. в більшості бараки освітлювалися каганцями або навіть і «лучіной» (дерев'яною тріскою), тепер освітлюються й електрикою.

Адміністрацію з в'язнів призначає начальник концтабору. В таборах, де переважна більшість українців, в'язні не хотіли працювати на адміністративних посадах, бо там змушені працювати секретними працівниками для оперативного чекістського відділу. Українці про те обов'язково довідувалися і багато таких «сексотів» таємно зникало.

До 1950 р. в кожному бараці щоночі відбувалися раптові перевірки в різні години. В'язні мусіли вставати з ліжок, а наглядачі їх перераховували. Два рази на рік — весною та восени — перевіряють в'язнів по формулярах. Всіх виганяють в робочу зону, на воротях ставлять два столи, за якими сидять урядовці. Вони викликають в'язнів за абеткою і запитують: коли народився, де народився, коли заарештований, за що і наскільки років засуджений. Це називається інвентаризація. На праці в'язнями керують бригадири та десятники (старші над кількома бриґадами — до 10 бриґад). Десятники — це вже технічні спеціялісти, вони наглядають за технічно-правильним виконанням роботи і ведуть її облік. На посади прорабів призначаються в'язні тільки в тому випадку, коли немає спеціялістів вільного найму.

1954 року в таборових крамничках з'явилося більше різного краму та деякі продукти. Але не весь крам можна було купувати вільно, продукти та тютюн — тільки за дозволом адміністрації і за умов перевиконання норм.

Ціни в таборових крамницях були такі:

Один кілограм товщів з дельфіну — 30 карб.; 1 кілограм цукру — 11 карб; черевики — передок шкіряний, а все останнє з кірзи (рід штучної шкіри) — 60 карб.; 1 кг сірого хліба — 2 карб. 20 коп.; черевики, які одержані в пакунку з закордону, можна було продавати вільнонайманому за 600 карб.; коробка м'ясних консервів — 20 карб.; одна пара білизни — 150 карб.; 1 кг ковбаси — 37 карб.; 50 гр тютюну (махорки) — 51 коп.; цигарети (папіроси) «Біломорканал» 25 шт. — 2 карб. 20 коп.; цигарети «Казбек» — 5 карб.; нитки 200 ярдів — 1 карб. 80 коп.; 12 штук залізних голок — 10 карб.