Андрій Микулин - Концентраційні табори в Совєтському Союзі

1954 року в'язням виплачувалося за працю заробітня платня 40 карб. на місяць, а при перевиконанні норм дещо більше. Раз на місяць бухгальтерія табору видавала на руки частину грошей з зарплатні в'язня, за які він у таборовій крамниці міг дещо (за дозволом) купити.

Поворотець Р. свідчить, що в таборах Воркути ув'язнено щонайменше 150 000 в'язнів. Табір ч. 6 — це режимний, в якому ув'язнено до 3 000 осіб, з них 1600 українців, засуджених переважно на 20–25 років. Деякі з них мали назву «каторжники» і носили на убранні нумери. Вони позбавлені найелементарніших людських прав. У тому таборі ув'язнено також 150 українців, що служили в дивізії «Галичина»; решта — це засуджені за підпільну революційно-визвольну антибольшевицьку працю, за участь в УПА та у визвольному русі бандерівців. До 1954 р. табори були дуже ізольовані і в'язням було навіть заборонено ходити з бараку до бараку, а 1954 р. уже було дозволено відвідувати своїх близьких родичів — в'язнів в інших таборах. Дозвіл давалося на 6 днів і в'язні підчас відвідин мешкали в спеціяльних будинках для відвідувачів, що були побудовані при кожному таборі.

З 1953 року в'язні почали одержувати за працю гроші, якщо виробили норму, від 100 до 300 карб. місячно. Але вони нараховувалися тільки тим, які працювали за виробничим, а не допоміжним званням. Частину грошей видавано на руки.

В тому ж році до Воркути прибуло два транспорти ув'язнених українців з Караґанди (приблизно до 4 000 осіб). З них 80 % були бандерівцями. Поворотець Р. свідчить, що одного разу він знаходився біля таборової крамнички і там стояло багато українців. Він був свідком, як усі стояли «струнко», коли до крамнички зайшов якийсь українець. Це був їхній найвищий провідник. Поворотець Б. свідчить, що всі в'язні, яких привезено з Караґанди, були організаторами повстання в таборі шахти «3» на Воркуті, що відбулося пізніше, в червні 1955 року.

Згідно з свідченнями поворотця Р., в шахтах Воркути чч. 9-10, з'єднаних тепер в одну, працює 700 українців, а табір має 1200 в'язнів. Крім того є там білоруси, естонці, литовці, пакістанці. Росіян немає, лише таборова адміністрація складається з них. Інший поворотець Ґ. подає, що в жіночому таборі Гричахтин ув'язнено 1 100 жінок, серед яких є 800 українок від 18 до 60 років життя. Всі вони працювали на будівництві залізниці Воркута-Тальмай (Урал).

Свідчення ч. 19.Округа карних таборів Потьма. Поштова скринька ч. 5110/33.

Ця група концтаборів знаходиться в Мордовській АССР, приблизно 350 км на південний схід від Москви. Клімат гостро-континентальний, а місцевість лісиста. Концтабори знаходяться в околиці м. Потьми, вздовж залізничної лінії, що йде від Потьми на північ. В'язні працюють в лісорозробній і текстильній промисловостях, в рільництві та на торфорозробці. В таборах Потьми ув'язнено багато жінок, серед яких переважна більшість українок. Поворотець-жінка М. оповідає, що праця жінок в таборах Потьми тривала від 6.00 год. ранку до 7.00 вечора. Жінки в більшості працюють на торфорозробці і з ними дуже погано поводяться. В таборі, в якому перебувала М., ув'язнених жінок нараховувалось понад 2 000. Частина жінок з того табору працювала на будові залізниці та в кравецькій фабриці. Сторожа таборів була дуже сильна: стійки стояли на вежах і поза таборовою огорожею, отже, про якусь втечу не можна і мріяти. В таборі ч. 5110/33 перебувало тільки 20 німкинь; 70 % — це українки, а решта латишки, латвійки, естонки, мадярки, румунки, росіянки, францужанки, польки, китайки, японки, корейки, чешки, югослав'янки. М. стверджує, що в околицях Потьми вона знала про існування 36 окремих концтаборів. Начальник управління цими таборами — підполковник МВД Тройкін.

До Потьми табір ч. 11 «Явась» у вересні 1955 року прибуло два транспорти інвалідів-в'язнів. «Явась» знаходиться від Потьми 40 км на південний схід. Біля «Явась» існує фабрика меблів, в якій працює в одну зміну 600–800 в'язнів, а таких змін — дві. Всі табори Потьми називаються «Дубралаг», в яких ув'язнено до 200 000 осіб, з них 80 % інвалідів.

1953 року, як свідчить М., до одного з таборів зайшов совєтський генерал, який викликав за списком дев'ятьох в'язнів і забрав їх з собою. Потім виявилось, що генерал немов би був фальшивий, а в'язні на літакові перелетіли за кордон (?). Але М. не може гарантувати про правдивість цієї чутки.

Поворотець стверджує, що всі українці в таборах дуже між собою організовані, бо там існує підпільна організація Бандери. В'язні складали про Бандеру пісні і співають їх під час праці. Деякі в'язні читають газету «Радянська Україна», яку їм тепер дозволено передплачувати.