Андрій Микулин - Концентраційні табори в Совєтському Союзі

4.8.1953 року прибув піхотний батальйон та 6 танків. В'язням запропоновано припинити спротив та виходити до праці, але всі відмовилися. Після цього військо розпочало стріляти в натовп в'язнів. Це відбулося дуже коротко, але за той час забито 187 осіб та поранено 386. Після здушення повстання всіх в'язнів вивезено до таборів на Колиму, Магадан, острів Нова Земля та до інших. Під час повстання одна бригада в'язнів, що працювала поза табором, під керівництвом курінного з УПА, втекла. Але їх спіймано в порті Ігарка р. Єнісей. Всіх привезли до табору і під брамою розстріляли. Їхні трупи лежали декілька днів, щоб бачили всі в'язні.

Свідчення ч. 17.Поворотець 3. О. довгі роки перебував у таборах Воркути. Він свідчить, що в таборі, за його перебування, життєві умови були жахливі. Люди влітку спали на вільному повітрі, не зважаючи на погоду, а зимою всіх скупчено в неопалених бараках, де вони лежали на підлозі. До роботи адміністрація гнала їх щодня. В таборі з голоду за 3 тижні померло 500 осіб. 3. О. перебував у київській в'язниці ч. 1, в якій було ув'язнено до 30 000 українців. Всі вони знаходились у камерах п'ятиповерхового великого будинку. Поворотця викликано на допит лише два рази, обвинувачено в тому, що він належав до німецького війська і засуджено на 25 років ув'язнення. Методи допитів прямо таки диявольські. Багато в'язнів на допитах заламлювалися, а велика кількість признавалася до вчинених вигаданих злочинів.

Поворотець підчас етапування на Воркуту деякий час перебував у таборі під Харковом. Він бачив своїми очима такий жахливий образ:

Арештували якось старшого селянина-українця з дружиною, який мав 75 років життя. Його та жінку мучили в страшний спосіб — їх били на слідстві та в таборі. Підчас побиття жінка стала непритомною. Нікому не дозволено допомагати їм. За кілька хвилин приїхало вантажне авто і двох емведистів, схопивши жінку за руки й ноги, розгойдали її і вкинули в авто. Що потім з ними сталося, поворотець не знає. Але він заявляє, що бачив те власними очима і не переповідає чийогось переказу. 3. О. оповідає, що він не всилі описати тих звірств, яких вживала російсько-совєтська влада до місцевого українського населення. 3. О. каже, що бандити-емведисти катували українців під регіт та з усмішкою на обличчі, в перехідному таборі 3. О. зустрічав ув'язненого латиського єпископа, прізвища якого не пам'ятає.

В таборі ч. 11 на Воркуті він зустрів в'язнів, що були в більшості українцями. Вони всі дуже добре зорганізовані. Він знав українця інженера Тимченка з Києва, який перебував ув'язненим уже 20 років по 58 статті і помер в таборі. В таборі ч. 11 ув'язнено велику кількість молодих українців, які називають себе бандерівцями. Їх засуджено за участь у партизанському рухові в Україні під час другої світової війни. З Воркути поворотця 3. О. перевезено до Сталінграду, а потім до табору «Азбест», в околиці Свердловська. Табір має 2 000 ув'язнених, серед яких нараховувалося більшість українців.

Поворотець П. К. був арештований 1945 р. в Берліні. В Україні, а також у німецькому війську не був, бо весь час працював на залізниці. Не зважаючи на всі його вияснення, йому слідчий заявив, що в їхніх документах записано, що він був в Україні і розстрілював людей. Він просив усе перевірити, але слідчий його домагання відкинув. П. К. подає, що його слідчим був майор Гвардії МВД Ваґін, приблизно 25 років. Після закінчення слідства П. К. засуджено на 25 років ув'язнення. До серпня 1950 р. П. К. був ув'язнений в таборі Воркута ч. 2. Табір нараховував до 2 500 в'язнів, з яких більшість — це українці. Були також балтійські народи, німці і дуже мало росіян.

Поворотець Г. М. перебував у Норильську під час повстання. Він свідчить, що повстанням керувала підпільна бандерівська організація, а її керівники змусили урядовців МВД сісти за один стіл з ними для переговорів, і не емведисти, а бандерівці диктували їм свої вимоги та умови.

Свідчення ч. 18.Декілька поворотців дають таку загальну характеристику совєтських концтаборів:

Табори, в яких ув'язнено переважно неросіян, серед яких більшість є українців, а також чужинців — це Воркута, Караганда, Норильськ, Красноярськ, Новосибірськ, Кемерово, Іркутськ, Тайшет. Але ці назви означають тільки центральні управління груп концтаборів. Напр., Тайшет має 603 окремі концтабори, а Красноярськ не менше ніж 1 000. В кожному ув'язнено від 2 000 до 3 000 осіб. Норильськ має до 40 таборів, Воркута більше 60, а Караганда і Чигір разом 60 концтаборів. Є відомим, що в Норильську існує 11, в Кемерово 50, а в Іркутську 60 концтаборів. Більшість в'язнів таборів — це 60-7О% українців. Українці в концтаборах повністю затримали своє національне обличчя. Вони зорганізовані і дружні та не тільки допомагають один одному, але й завжди виступають на захист перед чекістами. Серед українців існує своя організація і зверхність. В таборах, де поворотці зустрічали українців, усюди є їхній зверхник. Поворотець П. свідчить, що коли він звертався до якогось українця-в'язня з запитом: звідки вони є, скільки їх і т. д., то кожний українець уважав своїм обов'язком познайомити П. з старшим, від якого він і довідався про потрібні йому відомості.