Андрій Микулин - Концентраційні табори в Совєтському Союзі

В околицях міста Сталінськ існує жіночий табір, де жінки мусять ходити до праці, взявшись під руки. 1950 року в жіночому таборі відбулися масові розстріли.

84 км на схід від м. Челябінська існує окремий табір під назвою «Плятіна». В'язні працюють в плятинових копальнях, серед них дуже багато хворих. Поворотець знає про існування в Челябінській області режимного табору ч. 29, в якому ув'язнено до 1 500 осіб.

Свідчення ч. 12.В Казахстані серед Алтайських гір знаходиться концтабір Леніногорського управління. В'язні того табору працюють в копальнях золота, срібла, оливи та міді. Після закінчення свого терміну ув'язнення їх поселюють в околицях табору примусово.

Поворотець М. Б. свідчить, що на Воркуті, 100 км на північ від новозбудованого міста, знаходиться окремий табір «Хальмерія» — в перекладі долина тисячів вітрів. Це остання станція воркутської залізниці, в таборі ув'язнено виключно українців та німців. 1949 року в тому таборі померли д-р Павел Бурггардт та Вагнер — обидва з Берліну. Поворотець М. Б. стверджує, що в таборі ч. 6 Інта ув'язнено 1 600 в'язнів, з яких більшість українців, 25 німців, а останні — це так звані «нацмени» СССР. Росіян немає, за виключенням працівників адміністрації табору. Всіх в'язнів, підсовєтських громадян, після закінчення терміну ув'язнення поселюють в околицях Інти. В'язнів (інваліди) з таборів Інти пересилається до інвалідного табору Абезь, або до лікарні, де вони й помирають. Табір ч. 5 в Інті — це пересильний табір, а поруч з ним функціонує жіночий табір, в'язні якого працюють переважно на будівництвах. Тим, що працюють в шахтах і перевиконують норми, пересічно нараховується за день праці 28 карб., згідно з 4 розрядом тарифної кваліфікаційної сітки. 60 %, тобто 20 карб. 80 коп., стягається на користь держави, 6 карб. 40 коп. стягається з в'язня на харчі та таборову обслугу, а 80 коп. зараховується йому на його особистий рахунок. Нараховані гроші він має право одержати лише після звільнення. Ув'язненим шахтярам один раз на рік шахтоуправління дає тритижневу відпустку. В'язень лишається в концтаборі і під час відпустки мусить працювати на інших працях, за яку йому платні не зараховується.

Існує концтабір Поломб, в якому українці становлять 50 % загальної кількости в'язнів.

Поворотець А. Л., народжений у Мюнхені, оповідає, що під час його перебування з родиною в. Берліні, большевики вивезли їх на працю до Мартовської ділянки, що знаходиться в лісах за 300–400 км від Казані та 120 км від Ішкарля. А. Л. з його родиною везли у товаровому вагоні разом з іншими заарештованими родинами. В дорозі харчували їх лише рибою та сухарями, як дорослих так і дітей. В Уршунці приміщено їх серед лісу в бараках і примушено щоденно працювати на важких працях в лісорозробці, за що адміністрація платила по 50 карб. за 2 тижні праці. Поворотець А. Л. оповідає, що в околицях Мартовської ділянки поселено велику кількість засланих українців. Комендантом концтабору, в якому перебувала родина А. Л., був старший ляйтенант МВД.

Інший поворотець, який взагалі не подав свого прізвища, довгі роки перебував ув'язненим у концтаборах Колима-Магадан. Він стверджує, що терени Колими мали 1951 р. 2, 3 млн. населення, з якого 1,1 млн. в'язнів, 200 000 адміністрації, політичних наглядачів та 80 000 т. зв. вільнопоселених. Із загального числа в'язнів 40 % — це політичні, з них до 54°/о — українці. Взагалі найбільша кількість в'язнів — це народи з поневолених Москвою країн.

Про наслідки амнестії 1955 р. поворотцеві нічого невідомо, бо в таборах їх не відчувалося. В'язні-українці морально дуже міцні і згуртовані та відзначаються великою релігійністю. Серед українців провідне місце майже в кожному таборі посідають бандерівці. Всі вони гостро наставлені проти росіян та московської окупації в Україні. Незалежно від національности, всі в'язні концтаборів, за виключенням «великоросів», прислухаються до думок бандерівців, а українці безпроволочно виконують їхні підпільні розпорядження. Поворотець переконаний, що в таборах існує підпільна бандерівська організація, яка керується з одного невідомого таємного центру.

На Колимі є мала кількість совєтської армії; в більшості це війська МВД. До 1951 р. в'язні працювали 10 годин денно, до 1953 р. — 9 годин, а тепер 8 годин. Під час великих морозів день праці на поверхні скорочується до 6 годин. Українці, що ув'язнені в концтаборах, це в більшості бандерівці, вояки УПА, вояки колишньої дивізії «Галичина», а також багато української молоді. 1954 року в'язні написали до ООН два листи, з яких один послано офіційно через совєтську пошту, а другий передано таємно. Листи були перехоплені, а МВД перевело слідство над всіми тими, хто підписав листи і засудили на кару смерти одного українця.