Андрій Микулин - Концентраційні табори в Совєтському Союзі

В'язні, яких приводили до праці в шахтах, мусіли до початку праці чекати майже одну годину зимою на холоді, який часто досягав 40 або 60 ступенів нижче нуля. Біля шахти всіх в'язнів знову перевіряли і розподілювали на бриґади і щойно тоді вони мали право спускатись дерев'яними примітивними східцями під землю. Але перед тим вони переодягалися в «спецодяг», який складався з різного лахміття. Після праці в шахті в'язні йшли до лазні, де милися без мила, переодягалися у власне щоденне убрання й їх конвоювали знову до табору. Існували і такі табори, в яких шахта знаходилась в самому таборі. В таких випадках в'язні йдуть до праці без конвою. Кожний в'язень діставав лямпку-шахтярку, яку прикріплював спереду до шиї, але таких лямп («бутірок») було лише 20 %, тому 80 % в'язнів одержували звичайні лямпки-«коптілки», з сіткою для охорони від газів. Шахта ч. 3, де працював Г. О., мала вінду тільки для піднімання з шахти вугілля, тому в'язні мусіли спускатися драбинами аж на 150–200 метрів вглиб. Сходити східцями було надзвичайно важко, бо поруч з драбинами прокладено водогін, який заливав водою східці, а потім вони обмерзали кригою. Праця в шахтах відбувалася до 6 год. вечора. Підчас праці відпочивати заборонено. Спочити можна тільки тоді, коли з-під рук не встигали навальщики забирати вугілля. Шахти працюють протягом 24 годин і кожна зміна (шихта) має свої норми. Здебільшого норми не виконують. Якщо бригада не виконала норму, вона зголошувала про це начальникові, який сварив і гримав на бригаду та переводив слідство, чому норми не виконано, а потім бриґада була покарана.

В таборі, після праці, в'язні одержували з кухні їжу (обід), в більшості квашену зіпсуту капусту та декілька ложок каші-«сєчки», пізніше переходили вечірню перевірку. Опісля до 10 год. вечора можна було вільно перебувати в бараках, або відвідувати інший барак в таборі, якщо не було окремої заборони. Наприкінці 1953 р. дозволяли в бараках читати, писати, грати в шахи. Ніхто з в'язнів не мав права мати приладдя до голення. 1954 року дозволено в таборах творити гуртки мистецької самодіяльности та спортові. Поворотець О. Ґ. свідчить, що він знає багато українців, які ув'язнені в концтаборах як антикомуністи та борці проти московської окупації в Україні. О. Ґ. перебував в концтаборі Норильську на ріці Єнісей і стверджує, що в таборі за його часів було ув'язнено понад 3 000 українців, т. зв. бандерівців. Вони походили з різних земель України: Чернігова, Києва. Львова, Дніпропетровська.

Свідчення ч. 10.Поворотець перебував на Воркуті в таборі ч. 61. В тому таборі ув'язнено до 1 400 осіб. Всі вони працюють на заводі цементу та в каменоломах. З табору ч. 51 в'язні працюють в цегольні. Поворотець стверджує, що зустрічав у таборі одного українського поета, який з пам'яти читав в'язням свої вірші. Перед війною він опублікував один свій вірш, за який і був арештований та засуджений на 20 років концтаборів. Інший поворотець Г. Ґ. перебуваь у таборах Берестя-Литовського, Бобруйська, Мінська, Кам'янки (коло Бобруйська), у в'язницях: Берестя-Литовському, Мінську, Москві, а потім Воркуті шахта ч. 40, Азбесті та Свердловську. В Азбесті знаходився від травня 1951 р. до вересня 1953 р. Стара адреса табору: поштова скринька ч. 5110/45, нова число 5110/26. В таборі, де він перебував, було до 2 000 в'язнів. Існував окремий жіночий табір, який зліквідовано. Поворотця Г. Ґ., після звільнення з табору, перевезено до Свердловська, де він міг вільно ходити по місті. В Свердловську та його околицях поселено велику кількість засланих німців, українців та інших поневолених Москвою неросійських народів. Засланці мають право виходити лише на віддаль одного км поза межами місцевості їхнього замешкання. За переступлення межі суворо карається. Свердловськ заселений різноманітними національностями, з яких найбільше татар. Звільнених з Свердловських концтаборів призначають до праці на підприємствах Свердловська та його околиць. Жити їм на місці старого замешкання перед арештом категорично заборонено. В самому місті функціонують великі підприємства, які виробляють екскаватори, танки, гармати, різну зброю та машини, а в околицях Свердловська є великий артилерійський полігон.

Свідчення ч. 11.Поворотець свідчить, що в Ревда існує табір поштова скринька ч. 5110/24, а в Первоуральську табір поштова скринька ч. 5110/23. Табір РТУ в Первоуральску має поштову скриньку ч. 5110/22 і знаходиться біля гумової фабрики. Головним управлінням концтаборів Первоуральська є так званий «Бункерлаг», поштова скринька ч. 5110/21. Крім них існують ще табори: Кам'яні Палатки — поштова скринька ч. 5110/28, Трісчерка — поштова скринька ч. 5110/25, Первоуральськ — поштова скринька ч. 5110/27. Кількість таборів поворотцеві невідома, але він знає 8 окремих таборів, які належать до Свердловського таборового управління. Поворотець стверджує, що в СССР існують окремі концтабори-мовчанки. До таких таборів належить Чезказкан (можливо Джесказкан). Точної назви поворотець не може пригадати, бо вимова її для нього, як чужинця, дуже важка, але він декілька разів ствердив, що такі табори існують і в'язням там цілком заборонено між собою говорити. Вони мають право відповідати тільки на запитання адміністрації в окремій, призначеній для того, кімнаті. Більшість в'язнів таборів мовчанки засуджена на 25 років ув'язнення.