Андрій Микулин - Концентраційні табори в Совєтському Союзі

а) українських заможних і навіть середніх селян, які були «розкуркулені» під час масової та безоглядно жорстокої колективізації в 1929–1935 роках;

б) членів підпільних національних організацій з поневолених Москвою народів (СВУ, УВО, муссаватистів, грузинських націоналістів, татарських самостійників);

в) різних визначних наукових і технічних спеціялістів, яких обвинувачувано в «шкідництві» або ж вичищено з академій наук СССР та інших наукових установ;

г) закордонних комуністів, які були викликані з закордону до праці в Комінтерні, а потім заарештовані;

ґ) російських комуністів — членів ВКПб) та її експозитур на поневолених Московщиною землях: КП(б)У, БКП(б) і інших, яких вичищено з партії за ухили або за порушення партійних приписів;

д) засуджених за законом з 7 серпня 1932 року «за расхіщеніє ґосударственной і соціалістіческой собствєнності» («за колоски», як називали в Україні таких заарештованих);

е) велику частину підсовєтської молоді на поневолених землях, яка відмовлялася від вступу до комсомолу або не хотіла їхати «добровільно» в Сибір на працю до індустрійного будівництва. Таку молодь большевики арештували, штучно обвинувачували в тероризмі проти визначних партійних керівників або в актах саботажу і після суду або й без суду засилали до концтаборів;

є) населення прикордонних смуг, яке, як правило, «обвинувачується» в диверсіях, шпигунстві, у нелеґальному переході через кордони, незаконному проживанні в прикордонній смузі і т. д.;

ж) підсовєтське населення, що листувалося з рідними за кордоном і обвинувачувалося за зв'язки з «чужинцями». Особливо те населення, яке в часи НЕП-у та перші роки після нього одержувало закордонну валюту від рідних і купувало в спеціально для того організованих крамницях «Торґсін», на закордонну валюту, товари та продукти харчування;

з) до інших катеґорій належали ті особи, ще перейшли кордон в надії «щасливо» жити в СССР, службовці різних мішаних акційних советських і закордонних підприємств (наприклад, КВЖД), моряки далекої плавби, чужинці, на яких впала підозра в шпигунстві, працівники совєтських установ, що поповнили державний кримінальний злочин, але який ҐПУ розглядало, як «контрреволюційний», та бандити і рецидивісти.

Розгорнення й поширення мережі концтаборів і і збільшення та розгалуження позначилося тим, що 10 липня 1934 р. ОГПУ, згідно з постановою ЦИК, [11] [11] «Центральний Исполнительний Комитет» вімкнено до складу Головного Управління Державної Безпеки (ГУГБ). Тією ж постановою ГУГБ було влучене до складу загальносоюзного Народнього Комісаріяту Внутрішніх Справ (НКВД). До складу НКВД належали, згідно з тією ухвалою, такі установи: управління актів громадянського стану (реєстрація шлюбів, народжень, розлук, смерти, адоптування дітей і т. д.); управління совєтської міліції; управління протипожежної охорони; управління в'язницями, концтаборами, колоніями та місцями заслання і виселення; збройна охорона підприємств; прикордонна охорона; геодезійно-топографічні установи; боротьба з безпритульними; паспортизація та приписка на місце мешкання і тому подібні функції. В совєтській армії НКВД, як раніше ҐПУ, мало свою мережу — Особові Відділи (ОО).

Згідно з постановою ЦИК та СНК СССР з 10 липня 1934 р., частину праці ГУГБ, яка торкалася розгляду контрреволюційних справ, було передано до компетенції військових трибуналів військових округ. При обласних, крайових, залізнодорожних, водно-транспортних та верховних судах створено спеціяльні колегії судів (спецколеґії), які складалися виключно з підібраних працівників НКВД. Всі найбільш загрозливі контрреволюційні справи тепер належали тільки до спецколеґій. За тією ж постановою було створене і «Особоє Совєщаніе НКВД», що мало право розглядати всі інші, менш важливі справи, без суду і без присутності обвинуваченого (заочно) та давати свої вироки на ув'язнення в концтаборах. Протягом існування «Особого Совєщанія» воно було головним «поставщиком» робітничої дарової сили концтаборів СССР, засудивши мільйони невинних людей, до ув'язнення на 5 років. Коли ж термін ув'язнення закінчувався, «Особоє Совєщаніє» НКВД мало право знову засудити заочно з'язня додатково на 5 років і так без кінця. Але практично «Особоє Совєщаніє» до 1936 року ухвалювало в основному вироки від 3 до 10 років, а з 1936 року воно вже мало право засуджувати на термін до 25 років і ухвалювати вирок смерти. Справи, що їх досліджувало ГУГВ-НКВД, передавались на розгляд «Особого Совєщанія» лише тоді, коли в матеріалах слідства не було юридичних підстав до передання справи судові (в спецколеґію, до військового трибуналу), але слідчий вважав за потрібне засудити (заслати до концтаборів) арештованого на певний термін.