Андрій Микулин - Концентраційні табори в Совєтському Союзі

Під час захоплення в Росії влади комуністичними заправилами в 1917 році постало питання, що робити з заарештованими та засудженими. Одна частина членів РКП(б) стояла за тим, щоб усіх арештованих масово знищити, друга — засилати до концтаборів, як дармову робочу силу, використовувати там на невільничій праці, а режим в концтаборах створити такий, щоб засуджені протягом терміну свого ув'язнення поступово вимирали. Таке використання засуджених було визнане за доцільне і в квітні 1919 року було ухвалено декрет «Про табори примусової праці в РСФСР».

Декрет підписав М. Калінін, голова ВЦВК. [10] [10] Збірник Законів РСФСР за 1919 р. Таким чином декрет відбудовував концтаборову систему в червоній російській державі та запровадив примусову працю. Закон зобов'язував кожний Губерніяльний комітет створити концтабори, а практичну організацію їх та нагляд над ними покладався на Губчека. За наказом Народнього Комісара Внутрішніх Справ, також були організовані концтабори і по окремих повітах.

Але цей декрет не відповідав усім вимогам організації концтаборів, тому в травні 1919 року схвалено новий декрет, який докладно передбачав: організацію концтаборів, управління ними, охорону, медичну та санітарну службу, права арештантів («заключонних», яких скорочено називали «з/к»), мешкання та порядок і поведінка з/к в них і т. д. Передбачено декретом і кари за втечу з концтаборів: за першу втечу термін ув'язнення збільшувався в декілька разів, а за другу революційний Трибунал засуджував на розстріл. В додаток до декрету з 17.4.1919 року Народній Комісар Внутрішніх Справ Росії ухвалив 26 вересня 1919 р. спеціяльну постанову, яка стосується колишніх поміщиків, капіталістів та осіб, що працювали на відповідальних посадах за царських часів. Скільки в ті часи організовано совєтських концтаборів — невідомо, але Росія мала 1919 року 97 губерній, а згідно з декретом — концтабір організувався в кожній губернії — отож, можемо рахувати, що в ті часи існувало більше ніж 100 концтаборів, не рахуючи старих царських та новостворених совєтських в'язниць, що їх передано до диспозиції ВЧК.

Першим концтабором для політичних в'язнів, заарештованих і засуджених ВЧК, був царський манастир на Соловецьких островах, до якого, як уже згадувалось, за царських часів запроторювалися запорозькі козаки та українські політичні діячі. Соловецький манастир (нова) червона влада в Росії зліквідувала; всі його маєтки і будівлі сконфіскувала на користь держави, а на його місці створено совєтський концтабір спеціяльного призначення. Допоміжними для Соловецьких островів стали концтабори на острові Поповна Білому морі та Вагіракша на Кемі. За короткий час на всіх островах, які знаходяться на Білому морі, організовано совєтські концтабори, а керувало ними «Управление Соловецких Лагерей Особого Назначения» (УСЛОН). Взагалі ж Соловецькі концтабори мали назву «Соловки», до яких у ті роки засилалося т. зв. «буржуїв», що уникнули розстрілу в Чека, колишніх білоґвардійців, духівництво, учасників українських визвольних змагань 1917–1921 років, українську інтеліґенцію, обвинувачену в «контрреволюції»» та «сепаратизмі», т. зв. «непманів», визначних кримінальних бандитів та рецидивістів.

Одноразово з організацією «Соловків» урухомлено всі колишні царські місця заслання в Сибірі з їхніми каторжними працями. Вже в часи 1917–1921 рр. Чека засилало до них десятки тисяч заарештованих, яких воно не вважало за потрібне на той час розстрілювати. Організовуючи советські концтабори в СССР, московсько-комуністична влада вирішила використовувати в'язнів, як дарову робочу силу, для т. зв. «опанування» віддалених районів СССР. Розрахунок був дуже простий: з розстріляного нічого не візьмеш, а живі, заслані на примусову працю, дадуть чималу користь російсько-совєтській державі. Очевидно, що розстріл, як метода знищення «лютих ворогів совєтської влади», існувала і далі. Розстрілювано тих, яких кваліфіковано як «непоправних до перевиховання».

Районами опанування даровою силою — совєтськими в'язнями — в першу чергу стали Кольський півострів, Карелія, Ухто-Печора(Комі АССР), райони р. Колими(Сибір), остр. Вайгач(Карське море), Нерчинськ, райони Іркутська, Чукотський півострів, Норильськ, півострів Таймирта інші. Вони були як старими царськими місцями заслання, так і новими совєтськими, організовані за часів існування Чека. Яка кількість в'язнів була заслана в ті часи до концтаборів, залишається таємницею Кремля, але червоний терор, заряджений самим Леніном 1917-21 рр., доходить до несамовитих розмірів і жорстокостей. За різними відомостями, лише в Криму, після захоплення його червоними військами і приєднання до РСФСР, Чека, під керівництвом Бели-Куна, розстріляло 25 000 українців та інших «нацменів». Кілька десятків тисяч українців з південних областей 1921 року заслано до концтаборів і засуджено на досмертне ув'язнення.