Андрій Микулин - Концентраційні табори в Совєтському Союзі

Тих, що відмовлялися від праці, кидали до таборового ізолятора, який був у кожному таборі. В ізоляторі в'язень перебував на «хлібі і воді» (200 гр. хліба і 300 гр. води на добу). Термін ув'язнення та ізоляторі — від 3 до 10 днів. У випадку повторного відмовлення, термін ув'язнення в ізоляторі збільшували до місяця, а за третім разом «откажчика» відправляли до «спецлагеря-ізолятора» з надзвичайно суворим режимом, у якому в'язень, як правило, помирав від виснаження і надлюдського визиску при праці. Зимою ізолятори не опалювались і, щоб посилити муки, покараного ізолятором в'язня замикали зовсім роздягненого де він перестуджувавсь, а потім помирав у таборовому шпиталі або навіть в ізоляторі.

В кожному таборі, разом з політичними, перебувало приблизно 15–25 % злочинців-рецидивістів («урок», «блатних», «по-мокрому», «медвежатніков», «нальотчіков» і т. д.). Кримінальні злочинці-рецидивісти, посідаючи всі посади внутрішнього таборового управління, постійно тероризували політичних, знущалися в нелюдський спосіб, били до непритомности або смертельними ударами. До того намовляли кримінальників самі таборові начальники, які, таким чином, юридично не брали участи в знущаннях над політичними, а виконували руками рецидивістів.

Для ув'язнених жінок існували окремі жіночі концтабори. Жінки, засуджені з політичних мотивів, перебували в таборах разом з кримінальним елементом: вбивцями, «блатарями», злодійками та повіями. Внутрішнє таборове керівництво в жіночих концтаборах було у руках чоловіків — кримінальних злочинців: командантура, вахта на воротях, хліборізка, шевські та кравецькі майстерні і т. п. Старші бараків, днювальні, завідувачка кухні, начальники лазні, голярі, пральні, бригадири і т. д. призначались з жінок, також кримінальних злочинців; робітнича ж сила до них — з жінок-політв'язнів. Розперезаність та знущання злодійок над політв'язнями-жінками не мали меж. Начальство змушувало жінок до співжиття з «соц-близькими» та злодіями. Дітей, що їх мали в таборах жінки, або ті які народилися в концтаборах, від матерей відбирали та спрямовували до дитячих будинків, що для цієї мети були побудовані в цілій системі концтаборів. Злодії та рецидивісти досить часто заражували жінок венеричними хворобами. Таких жінок замикали потім до окремих таборів, де їх майже не лікували і вони згодом помирали повільною смертю. За таборовими приписами жінки і мужчини не мали права перебувати в одному таборі. Але таких приписів не дотримувалося. Існувало багато таборів, у яких під час відправки жінок до жіночого табору, під час його переходу через той чи інший чоловічий табір, таборові начальники навмисне етап притримували, скаржучись на бездоріжжя або несприятливі умови погоди. Робилося це навмисне, щоб затримати жінок для «любовних развлєчєній» злодіям, для внутрішніх і зовнішніх таборових начальників, для працівників 3-го відділу НКВД та ВОХР-и. Політичним в'язням-мужчинам категорично заборонено мати зв'язок з жінками, навіть товариський. За такий зв'язок їх додатково засуджували на 3 роки ув'язнення. Жінок до додаткового ув'язнення засуджували лише тоді, коли вони мали зв'язки з політичними в'язнями, але за зв'язки з кримінальними злочинцями, не кажучи вже про таборових начальників, їх не карали.

Отже, в совєтських концтаборах російсько-комуністична партія, поруч із жорстоким фізичним визиском в'язнів на праці, створила надзвичайно важкі обставини життя. Ніякого перевиховання працею, не зважаючи на саму назву совєтських концтаборів — «поправно-трудових», в них не було, як і взагалі не відбувалось якесь інше перевиховання.

Серед документів, що зберігаються в московському музеї Леніна, є особисті листи Леніна, писані до його дружини Крупської тоді, коли він перебував за царського режиму на засланні в Сибірі. В одному листі Ленін писав: «Ти запитуєш мене, як я використовую свій час? Багато працюю. Часом буваю на полюванні, маю гарну двоцівкову рушницю, а вечорами граємо в шахи». Крім того, Н. Крупська, яка жила деякий час на засланні разом з Леніном, писала в своїх споминах: «Життя в Шушенському (тут В. І. Ленін перебував на засланні), було дуже дешеве. За свою платню, 8 карб. на місяць, що її одержував Ленін від казни, він мав чисту окрему кімнату, три рази в день їжу і прання білизни. Але в ті часи і таке життя вважалося дорогим. Один раз в тиждень селянин, у якого мешкав Ленін на засланні, різав барана і Ленін їв м'ясо щодня: варене або печене. Молоко, яйця, хліб, ярина до рахуби не бралися. Селянин давав все те безкоштовно. У Леніна була служниця, яка його обслуговувала… Ленін був фанатиком полювання. Протягом кожного дня перебував на болотах, стріляючи дичину. Мав аж дві рушниці. Після полювання вечорами Володимир Іліч, звичайно відпочивав, а працював ночами. В його кімнаті була велика бібліотека, а пошта щодня приносила велику кількість листів. Писали з Москви, Одеси, Петербургу, з закордону, бо Ленін керував виданнями газет в Петербурзі і закордоном…» (Н. Крупская: «Воспомінанія о Ленінє». Видання музею Леніна, Москва). Таким було заслання Леніна за царських часів, який створив пізніше совєтські концтабори. Коли порівняти його заслання навіть з т. зв. «умовним» засланням політичних за совєтської влади, то для нього був тоді рай, а не пекельне життя, яке він створив в імперіалістичній Росії, захопивши в свої руки владу. Це згадується тут і те, що після повернення в'язня з совєтських концтаборів на «волю», він на все життя носить на собі тавро «бувшого злочинця», обмежується з своєю родиною в правах і кожної хвилини може чекати повторного арешту та нового заслання до концтаборів.