Дмитро Чобіт - Макуха

У всіх демократичних європейських країнах немає імперативного мандата, тобто права партії позбавити повноважень свого депутата. Парламенти формуються не партіями - їх обирають народи, тому член парламенту будь-якої країни відповідає перед народом і має бути вільним у своїх діях. Партії на нього можуть впливати, тому для рівноваги їм слід дати великі можливості щодо організації його відкликання, але лише через голосування народу. Проблема перебіжчиків - це не проблема народу, а проблема партій. А депутати і політики мусять мати право не лише на перехід до іншої політичної сили, а й до зміни своїх поглядів, бо життя не стоїть на місці, а мудрий бачить краще і передбачає ліпше. Уінстон Черчіль тричі призначався прем'єр-міністром Великобританії, один раз від ліберальної партії, а двічі - від консервативної, проте його велич від цього не зменшилася в очах співвітчизників - вони його визнали кращим британцем за всю історію країни.

Безперечно, що змішана виборча система і суворий контроль низових партійних організацій вкрай невигідні політичним вождикам, невдахам і торговцям місцями у парламентських списках. Та хіба на них слід орієнтуватися?

Україні необхідні дві ключові речі - стабільність і порядок, їх може забезпечити лише об'єднання та злагода. Вся минула діяльність Ю. Тимошенко свідчить, що її шлях - це дорога війни і розбрату, навіть у середовищі союзників. Такий шлях безперспективний, він веде у безвихідь. Для примітивних воєнних дій великого інтелекту не потрібно і політичної культури також.

Запорукою успішного розвитку будь-якої країни є злагоджена робота всього механізму державного управління: законодавчої, виконавчої і судової влади. Коли такий механізм позитивно відпрацьований, то жодні вибори - парламентські чи президентські - не впливають на його функціонування, а громадяни країни не відчувають зміни влади. Так в ідеалі має бути.

В Україні цей механізм не відпрацьований до сьогодні. Як наслідок, очевидним для всіх було постійне протистояння між усенародно обраними парламентом і Президентом. За 17 років незалежності в Україні практично щорічно відбувалася зміна Прем'єр-міністра і всього складу Кабінету Міністрів, що, безумовно, негативно позначалося на функціонуванні державного управління, стабільності ситуації в державі.

Після вкрай невдалої конституційної реформи 2004 р. і так непроста ситуація в управлінні державою загострилася протистоянням ще й уряду і Президента. Як наслідок - нема злагоди між трьома найвищими інститутами державної влади: Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України і Президентом України. До цього додається гостре протистояння у парламенті.

Мудрі і добропорядні люди при будь-якій системі державного управління знайдуть спосіб злагоджено працювати задля своєї країни та народу. На превеликий жаль, в Україні спостерігається дещо інша картина, а всілякі авантюри і явні провокації у вищих ешелонах влади - тому яскраве свідчення. Чого ж доброго у цій ситуації можна сподіватися?

Вихід один - зміна Конституції України у частині, що стосується вищих органів державної влади: Верховної Ради України, Президента України і Кабінету Міністрів України та механізмів усієї вертикалі державного управління й взаємодії із органами місцевого самоврядування. Безумовно, тут слід врахувати власні помилки і запозичити кращий світовий досвід. Без висококласних фахівців і спеціалістів у галузі конституційного права не обійтися - саме вони мають виробити і подати проект таких змін та винести його на широке всенародне обговорення. Найкраще, аби проекти обговорив і схвалив авторитетний дорадчий орган - Конституційна Асамблея, у якій були б представники від кожної районної і міської громад України. А схвалений Конституційною Асамблеєю проект внесення змін до Основного Закону слід подати на затвердження Верховної Ради України. Ми б тоді отримали справді народну Конституцію, написану на перспективу, а не під сьогоднішні потреби якоїсь партії чи особи.

Про БЮТ я написав три книжки: «Монолітне болото, або ЗАТ БЮТ», «Фарисеї, або Неоголошена війна Україні» і «Ананас, або Новий план захоплення Києва». Всі вони гостро-викривальні, у них наводяться численні факти негідної, фарисейської діяльності лідерів БЮТ. Жоден факт ніхто не заперечив і не спростував, мене лише звинуватили у антисемітизмі. Зробив це у прямому ефірі «5-го каналу» провідний політтехнолог тимошенківської бізнес-політичної організації Дмитро Медведев. І коли ведучий Роман Скрипін попросив його пояснити те, у чому полягає антисемітизм Дмитра Чобота - пан Медведев, не знайшовши нічого ліпшого, заявив, що критикуючи М. Бродського, автор розповів про його єврейське походження та назвав єврейське прізвище його предків, торкнувся інших єврейських питань.