Дмитро Чобіт - Макуха

Вчинок Ю. Звягільського та Ю. Іоффе, про який мені стало відомо, викликав до них почуття поваги, бо поступили вони як порядні люди. Тому я далекий від думки, аби огульно звинувачувати євреїв. Серед них, як і серед українців, є достойні люди, але є й негідники та пройдисвіти. На моє глибоке переконання, Ю. Тимошенко до категорії достойних дуже важко віднести.

Що стосується висвітлення мною єврейського родоводу Ю. Тимошенко, то тему відкрила вона сама. Якби пані Юля не дурила народ, що у її родоводі до десятого коліна всі латиші і українці, то, мабуть, ніхто й не зацікавився перевірити ці твердження на достовірність.

І на завершення наведу кілька фактів для потенційних звинувачувачів мене у антисемітизмі.

У 1987 році я не дав зруйнувати єврейську синагогу у Бродах, яку тодішня компартійна влада вирішила знести через її аварійний стан. На захист пам'ятки я підняв громадськість. До речі, далеко не всі бродівські євреї тоді стали на захист своєї святині, дехто боявся поставити підпис під колективним зверненням, бо його сина могли звільнити з посади. Про це можна прочитати у багатьох публікаціях [181] [181] Чобіт Д. Ще раз про скарби духовні // Радянська Україна. - 1987. - 12 червня; Рупняк Л. «Благополуччя» на руїнах пам'яті // Вільна Україна. - 1987. - 14 квітня; Рупняк Л. Сумне «благополуччя» // Вільна Україна. - 1987. - 22 липня; Романюк П. Броди // Культура і життя. - 1989. - 28 січня, 5 лютого; Романюк П. Золоті Броди // Пост імені Ярослава Галана. - Львів: Каменяр, 1990. - Книга 24. - С. 88-116. . Мабуть із цієї акції щодо захисту пам'ятки єврейської культури в Україні та гострого протистояння із тодішньою владою і розпочалася моя публічна діяльність. Про історію мого захисту бродівської синагоги написав і журнал Національного трасту США з питань охорони історичної спадщини «Historik Preservation», який є у моєму архіві, але якого я не зміг швидко знайти, аби дати точне бібліографічне посилання.

З моєї ініціативи і за підготовленим мною проектом постанови, Бродівська районна рада у 1990 р. прийняла рішення про встановлення у Бродах пам'ятного знаку полеглим у роки Голокосту мешканцям міста єврейської національності.

У 80-х роках минулого століття, працюючи директором Бродівського краєзнавчого музею, я перебував у тісних і дружніх стосунках із найстарішими бродівськими євреями: Феліксом Матеусовичем Грубером, Яковом Марковичем Корхіним, Семеном Лейбовичем Стояновером. Ми часто зустрічалися у музеї та їхніх домівках. Я записав на магнітофон їхні спогади, допоміг підготувати від їхнього імені кілька публікацій про події 30-х-40-х років у Бродах та Голокост.

На прохання корінного бродівського єврея-старожила Я.М. Корхіна, якого я дуже поважав, мною було порушено питання про перейменування вулиці Котовського у Бродах на її попередню назву - Калліра, за прізвищем місцевого єврейського діяча XIX ст. Сесія міської ради у цьому питанні мене теж підтримала - тепер у Бродах є вулиця Калліра, хоча за великим рахунком, вартувало б повернути її первісну назву - Велика Юріївська. Щоправда, Я.М. Корхін ще й хотів перейменувати вул. Івана Франка на Гольдгабера - малознаного єврейського діяча XIX ст. Тут я бродівських євреїв не підтримав - не той масштаб, та й вулиця впродовж кількох століть називалася Луцькою. З такими аргументами погодилися усі.

У кооперативі «Броди», який я організував і очолив у 1988 році, як окремий структурний підрозділ, діяла архітектурно-проектна дільниця, у котрій працювало два десятки архітекторів-реставраторів, вони виконували проекти для багатьох міст України. Очолював її єврей Олександр Олександрович Полянський - теперішній керівник департаменту охорони пам'яток історії та культури держави Ізраїль. Тоді ми жили та працювали дружно і жодної національної проблеми у нас не виникало, бо усе було чесно, порядно і законно.

Проблеми у Ю. Тимошенко виникають постійно, тому що за нею нема правди, а у неї самої - сорому і совісті. Єврейське коріння родоводу Юлії Володимирівни, то вже інше питання, хоча і воно не може бути останнім.

Один мій добрий знайомий, ідучи на досить складну операцію, у ході якої він мало не потрапив до іншого світу, взяв із собою не іконку Божої Матері, а портретик Юлії Тимошенко і поставив його на тумбочці біля свого лікарняного ліжка. Дивовижно, але є люди, які боготворять Юлію Володимирівну; для них виборчі списки БЮТ - це передусім Юлія Тимошенко. Вони і на місцевому рівні голосують за подібним принципом. Більшість не звертає жодної уваги на самі списки та імена у них, отже, депутатів, тобто владу обирають за фантасмагоричними ознаками. І лише дехто заглиблюється у вивчення справи. Проте коли скрупульозно розглянути суть і вміст «Блоку Юлії Тимошенко» та особи його вождів, то перед нами постає звичайнісінька політична макуха - малокорисна приманка для легковірного виборця.