Дмитро Чобіт - Макуха

Я, наприклад, дуже дивуюся: навіщо мільярдерові Валерію Хорошковському, статки якого оцінені в 1 млрд. 550 мільйонів доларів, посада звичайного державного чиновника - голови Державної митної служби України, на яку його призначила Ю. Тимошенко? В. Хорошковський на роботу їздить автомобілем «Майбах» вартістю понад 500 тисяч євро. А зарплата у цього держслужбовця - 16 тисяч гривень у місяць. Однак, якщо він чесно виконуватиме свої державний функції, то за цілий рік не заробить на запасне колесо до свого автомобіля! Або візьміть іншого бютівця - банкіра Сергія Буряка. Чоловік із статками 887 млн. доларів пішов на державну службу - він тепер голова Державної податкової адміністрації України. На цю посаду поставлений завдяки Ю. Тимошенко; він заради цієї посади навіть здав щойно отриманий мандат народного депутата України за списком БЮТ! Навіщо це С. Буряку?

Цілком зрозуміло - бізнесмени прагнуть стати депутатами і проникнути на ключові посади виконавчої влади, передусім заради своїх приватних інтересів. Вони йдуть у владу, аби з її допомогою захистити свій бізнес, зміцнити власний матеріальний стан, збільшити свій капітал та завдяки посаді набути більшої вагомості у суспільстві. І керуються олігархи не інтересами Української держави й народу, а потребами свого бізнесу та особистими амбіціями. Саме тому їм потрібен доступ до механізмів державного управління, бюджетного фінансування і адміністративного впливу. Тому й державні рішення приймаються відповідним чином. То чому дивуватися, що у владі порядку немає, а економіку лихоманить? Бо немає визначального - самої ідеї і політичного плану. А звідси - ще одне запитання: «Що може об'єднувати таких різношерстних олігархів БЮТ?» Мабуть, лише суми за місце у списку. Ось вам і першопричина їхньої непостійності, необов'язковості та безперервних плачів пані Юлі про зраду. Зрештою, у неї й команди справжньої немає, а так - консорціум бізнесменів.

Відомо, що винагородою за будь-яку працю є заробітна плата. Вона в українських високопосадових державних службовців не надто велика, але і немала на тлі середньостатистичного українця. Однак зовсім не зарплата і пільги приваблюють олігархів у парламент і виконавчу владу. А що? Чесну відповідь на це запитання можуть дати лише самі чиновники - олігархи і Ю. Тимошенко. Але є великий сумнів, що вони будь-коли скажуть правду, та ще й публічно. Про те, що олігархи пішли у владу, аби нести важкий хрест, - теж не повірю. Як не вірю і Юлії Володимирівні.

Для чого Ю. Тимошенко влада? У чому причина її несамовитої боротьби за посади? За всю 17-річну історію Української незалежної держави, та й, мабуть, за всю історію України, не було особи, яка так захланно, затято, підступно та безсоромно прагнула здобути владу, розштовхуючи і паплюжачи всіх, хто зустрічається на її шляху. Заради чого так діє Ю. Тимошенко? Заради поста Президента? А він їй навіщо? Питання дуже серйозне, і варто над ним добре замислитися.

Слова про те, що «влада - тяжкий хрест служіння своєму народові», належать Степанові Хмарі, колишньому дисидентові, непохитному борцеві за незалежну Україну, народному депутатові України кількох скликань, Герою України. Степан Хмара чи не перший розпізнавав суть Юлії Тимошенко і вийшов із рядів її ганебної організації з чудовою але наскрізь фальшивою назвою «Батьківщина», у якій він був заступником! Це і з нього теж Ю. Тимошенко пробувала зробити для себе фіговий листок. Не вийшло! Степан Хмара залишив пані Юлю, бо побачив фальш, лицемірство і фарисейство - богопротивні якості. А влада від Бога - це влада правди, а не обману.

Як не парадоксально, але явно шкідницька і деструктивна діяльність у великій українській політиці Юлії Тимошенко та її бізнес-політичного охвістя принесла і очевидну користь, бо переконала чи не всіх у потребі проведення радикальних змін в державному управлінні країною. Проте шлях, який Ю. Тимошенко підготувала у втаємниченому від суспільства проекті змін до Конституції є неприйнятним, - це проект не для держави і народу, а під неї особисто; він не те що не фаховий, а - бездарний. А перед тим, як щось вагоме робити, слід взяти краще із свого минулого та опертися на досвід, уже вироблений людством.

Упродовж останніх років Верховна Рада України зовсім не подібна на представницький орган влади народу, вона більше нагадує кубло розбрату. Це очевидно всім. На 90% така ситуація стала наслідком деструктивної роботи Ю. Тимошенко, починаючи від дикого способу формування нею виборчих списків і закінчуючи влаштуванням, за її ж особистою вказівкою, всіляких авантюр і провокацій у сесійній залі та за її межами, вершиною яких стали блокування трибуни, президії, електрощитової, навіть дверей, обезструмлення парламенту і недопущення виступу Президента України. Такого в Україні ще не було ніколи.