Дмитро Чобіт - Монолітне болото або ЗАТ БЮТ

Що стосується розуміння фракцією БЮТ українського патріотизму наведу такий приклад. У вересні 2005 року Верховна Рада України розглядала питання про включення до порядку денного проекту Закону України про визнання УПА воюючою стороною у Другій світовій війні. Із 41-го депутата фракції БЮТ «за» проголосувало лише 7! Бютівці не те, що визнавати УПА воюючою стороною, а й слухати це питання не хотіли. І Верховна Рада це важливе для української історії питання навіть не розглядала - голосів забракло. Ось Вам і патріоти.

Сам вкрай різношерстний список БЮТ є незаперечним доказом того, що він складався далеко не на ідеологічних засадах. Це не є команда ідейних однодумців, а банальна шеренга часто-густо випадкових осіб, кожна з яких переслідує винятково власні інтереси. Аби об’єднати всіх їх у єдину парламентську фракцію, якраз і потрібна вимога Закону щодо імперативності депутатського мандату, який не допускає переходів із фракції у фракцію. Тепер стало зрозуміло чому цю явно недемократичну та антинародну по суті норму, яку розкритикувала Рада Європи, так самовіддано відстоювала фракція Юлії Тимошенко. Тут потрібно чесно сказати людям - без такої норми Закону теперішня фракція БЮТ не втримається купи навіть впродовж двох тижнів, особливо, якщо Юлія Тимошенко не буде наділена владними повноваженнями в державі.

Що стосується широкорозрекламованих заяв БЮТ, що кандидати в народні депутати України від цього блоку підписали документи про відмову від депутатської недоторканості та квартир, то головною їх метою є убога передвиборча риторика і не більше.

По-перше, щоби кандидат не писав про відмову від депутатської недоторканості, поки вона записана у Конституції і законах, то правоохоронці можуть керуватися лише нормами права, а не явно пропагандистськими передвиборчими папірцями. По-друге, відмовитися від квартири у столиці можуть собі дозволити хіба-що олігархи та круті бізнесмени, яких у списку БЮТ предостатньо, а ось де мають у такому випадку проживати зі сім’ями впродовж п’яти років рядові партійці? Одномісний номер у готелі «Київ» та «Україна» коштує на добу від 300 до 600 гривень, двокімнатний - 1000-1500; порахуйте, у скільки це обійдеться Верховній Раді за рік і за п’ять років? Тому господарському управлінню парламенту легше купити для депутата квартиру, ніж сплачувати за готель. Але коли бютівці відмовляються від такого варіанту, то на що вони розраховують? Чи не вирішать цю проблему таким чином, що за кошти олігархів і бізнесменів квартири куплять для рядових партійців? Але у такому випадку перед нами стане очевидною так звана навколопартійна корупція, яка перетворить депутатів на парламентських статистів абсолютно залежних від керманичів. Чи не стане така практика початком формування в українському парламенті чисто олігархічної фракції прикритої ніби-то партійною машкарою?

Керманичі БЮТ, а за ними і їхні агітатори на місцях невпинно твердять, що команда у Юлії Тимошенко дуже сильна і монолітна. Такими діями намагаються навіяти виборцеві думку про нібито могутність очолюваного Ю.Тимошенко блоку.

Шановні Юліє Володимирівно й Олександре Валентиновичу, про що Ви говорите і чим пишаєтесь? Адже справжньої монолітності і сили політична партія може досягнути не шляхом ізоляції інакодумців, а лише завдяки повному порозумінню і відданості якійсь ідеї. Про яку монолітність і могутність Ви твердите? З болота ще ніхто моноліту не зробив,і Ви, шановні, не зробите. Болото монолітним не буває.

Шановні Юліє Володимирівно й Олександре Валентиновичу, Ваша, вкрай прихильна, позиція до аграрного реформатора Михайла Гладія (85-те місце у списку БЮТ) започаткувала гострий конфлікт у рядах Львівської обласної організації «Батьківщини». Пригадайте, яка буря піднялася, коли цей затятий кучміст вже після перемоги Помаранчевої революції з аграрної фракції спішно перебіг у фракцію БЮТ. Відбулася ця знаменна подія 4 березня 2005 року. У пресі навіть друкувалися заяви-протести членів «Батьківщини» зі Стрийщини - батьківщини аграрного героя. До речі, Стрийщина чи не першою потерпіла від бездумних і нікчемних аграрних реформ земляка. На жаль, думка партійних низів була просто проігнорована, що, звісно, не могло минути безслідно.

Другою поважною підставою для посилення напруги стала Ваша ж позиція щодо іншого львів’янина - Степана Курпіля (36-й номер списку БЮТ). Його я теж добре знаю ще із середини 1980-х років, коли він, як кореспондент львівської обласної газети «Ленінська молодь», писав статтю про Бродівський краєзнавчий музей, в якому я тоді працював директором. Пан Степан, безумовно, є хорошою і приємною людиною, але він ніколи не був помічений у політичній активності. Йому при всіх владах жилося добре і комфортно: і при радянській (до 1990 р.), і при рухівській (1990-1994), і при кучмівській (1994-2004), і при теперішній - він ні з ким не конфліктував і нікому не перечив, бо завжди був політичноаморфним. Ось тому львів’яни, особливо активісти «Батьківщини», були вкрай здивовані і обурені Вашим, шановні Юліє Володимирівно й Олександре Валентиновичу, рішеннями про призначення, по суті, аполітичного і мало знаного журналіста Степана Курпіля керівником Львівського обласного виборчого штабу БЮТ. Пишу «Вашим рішенням», бо це цілком відповідає реаліям, адже ні політрада, ні президія політради партії це питання навіть не розглядали! Виходить, що рішення прийняли тільки Ви, шановні керманичі. Але чим Ви керувалися, призначаючи начальником обласного виборчого штабу людину без навиків партійної роботи та належного досвіду участі у виборчих кампаніях? Невже посадою головного редактора однієї із львівських газет?