Дмитро Чобіт - Нарцис, або штрихи до політичного портрету Віктора Медведчука

Автор цієї книги був одним із тих, хто щиро, в бажанні добра народові боровся за незалежність України і її проголошував у 1991 році.

Ми всі тоді прагнули створити сильну процвітаючу Україну, яка б забезпечила своїм громадянам гідний людини матеріальний добробут, свободу, справедливість і демократію.

Замість цього нам збудували державу із зруйнованим промисловим виробництвом і деградованим сільським господарством, злиденними культурою, наукою, освітою; викривленими уявленнями про мораль, справедливість, демократію; державу, в якій всім представникам правлячої верхівки та їх сателітам на місцях дозволено здійснювати порушення і плювати на закон. Всім: зверху донизу. І їм це подобається, тому всі вони підтримують бандитсько-кримінальний режим. Цей режим знищив свободу, демократію. справедливість і насадив страху нашій країні.

Не таку Україну - убогу, зруйновану, криміналізовану і пригнічену - ми хотіли бачити і не за таку боролися. Саме тому автор має повне моральне право писати жорстко про тих, хто зруйнував і руйнує цю велику світлу мрію. Більше того, автор вважає, що відверто і правдиво про негативи нашого теперішнього життя мають писатк всі чесні і відповідальні трударі пера.

Немало київських журналістів, які пробували писати і розказував правду про В.Медведчука, зазнали переслідувань. За вихід в ефір передачі за участю письменника Євгена Сверстюка, який лиш дотично торкнувся теми участі В.Медведчука у процесі над Василем Стусом, ведуча передачі Лариса Вороніна вже наступного дня була звільнена із займаної посади. Бандитського нападу на вулиці зазнав журналіст газети "Час" Андрій Масальський, який опублікував низку критичних матеріалів про віце-спікера. Після виходу гострих публікацій про СДПУ(о) і В.Медведчука в газеті "Хрещатик" було розігнано цілий відділ політики. Але такі брутальні й антидемократичні методи не в змозі завадити слову правди і тим більше вони не можуть сприяти створенню позитивного іміджу В.Медведчука. Як справедливо зауважила влітку 2001 року київська журналістка Юля Лимар: "У випадку з Медведчуком емоції українців ніколи не будуть позитивними".

Київ - Броди - Київ, січень 2000 р. - листопад 2001 р .

Перед нами книжка, яка вражає документальною достовірністю фактів. Не розслідуванням глибших невидимих причин і наслідків, а елементарним оприлюдненням документів і фактів, що лежать на поверхні. Просто дивуєшся: усім знайома постать першого віце-спікера парламенту Віктора Володимировича Медведчука, а по суті ми про нього нічого не знаємо. Навіть в межах радянської "Особової картки по обліку кадрів". А тим часом навколо нього крутиться безліч журналістів, які так люблять викопувати невідомі громадськості матеріали і на першій сторінці всяких "вєдомостей" великими літерами подавати ті приперчені факти. А елементарної правди про перших осіб при владі не знаємо.

Як же ми наближаємось до Європи, де людину, поставлену на видноті, прийнято прискіпливо оглядати з усіх точок зору, задавати прикрі запитання і вимагати повної відповіді на них - вимагати прозорості усіх мотивів і дій? Адже вона представляє народ, отже мусить заслуговувати цілковитої довіри… А в нас таке вивчення розцінюють, як якусь напасть.

- Імідж України після виборів президента упав на Заході, - сказав мені англійський журналіст.

- Чого так раптом? - здивувався я.

- Економіка упала, внутрішня політика скорумпована, зовнішня - безпринципна, культура і мова в занепаді, народ зведений до жебрацтва - і знов обирають на другий термін того самого президента. Що можна думати про такий народ?

- Але ж не було іншого вибору. Не міг же народ вибирати комуніста Симоненка.

- У вас і не буде вибору, бо ви не говорите самі собі правди. Радієте, що президент України вивчив українську мову, не питаючи про його передвиборчі обіцянки.

- То не зовсім правда. Всі знають, що його добре написані промови не відповідають його ділам, але ж 80 років ми не контролюємо уряду і не впливаємо на нього…

- Усяка невідповідність слова і діла не повинна сходити зі сторінок преси. Президента Клінтона поставили на коліна за те, що хотів приховати правду з інтимного життя і сказав неправду на суді. Канцлер Коль вже у відставці змушений був виправдовуватися за приховане джерело прибутків його партії. І в той час ви на "темних конячках" хочете в 'їхати в Європу. Там їх чекає викриття, а це приниження для нації. Якби ви самі викривали своїх злодіїв, це не було б приниженням…