Дмитро Чобіт - Нарцис, або штрихи до політичного портрету Віктора Медведчука

"Оскільки Медведчук особисто доповідав депутатам зміст сфальсифікованої постанови Верховної Ради України, обґрунтував нею свої дії, підписував документи, які скріплювались підробленою печаткою, то вже з цього випливає підозра про його причетність до протиправних дій, в яких вбачаються ознаки злочинів, передбачених Кримінальним кодексом".

Цю фразу І.Плющ теж вимагав спростувати, тобто зняти будь-яку підозру з Віктора Медведчука. Але це неможливо з вищевикладених причин. Це - перше. І друге: "підозра" - це ще дуже м'яко сказано.

Високопосадові позивачі вимагали спростувати і такий вираз:

"Я наполягаю на тому, щоб для встановлення імен усіх парламентських авантюристів, шахраїв, фальсифікаторів і пройдисвітів було створено тимчасову слідчу комісію Верховної Ради України".

Невже народний депутат не може наполягати на створенні тимчасової комісії парламенту з метою виявлення неподобства? Хіба чесні і порядні люди можуть її боятися? А шахраї і фальсифікатори? Чому найрішучіше проти створення такої комісії виступали об'єднані соціал-демократи на чолі з В.Медведчуком?

Але одною позовною заявою до суду захисники фальсифікаторів і шахраїв не обмежилися. У відповідь на публікації Д.Чобота 12 квітня 2000 року координатор парламентської більшості Л.Кравчук підписав статтю під назвою "Фантазії Дмитра Чобота або як фальсифікуються очевидні факти", яка 18 квітня 2000 року була опублікована в газеті "Голос України". У ній майже дослівно повторено всі аргументи із позовної заяви І.Плюща від 10 квітня. Але з'явився тут і новий мотив: "такий результат (створення більшості. - Д.Ч.), очевидно, став несподіваним для автора статті та його однодумців. Він, очевидно, не задовольняє пана Чобота. І тому депутат вирішив скомпрометувати представників більшості, зокрема й нинішнього Першого заступника Голови Верховної Ради України В.Медведчука…" Ось у чому суть - захисті В.Медведчука, хоча його у публікаціях Д.Чобота не було звинувачено: там лише констатувались факти численних порушень і вимагалось встановити імена фальсифікаторів та дати їхнім діям належну правову оцінку. У таких випадках у народі говорять: "На злодієві шапка горить".

В автора цих рядків немає сумніву у тому, що В. Медведчук був не лише у курсі складання тексту позовної заяви "Про захист честі, гідності і ділової репутації Верховної Ради України", а, й брав у цьому процесі активну участь, як і в підготовці подібного тексту статті в газеті "Голос України" від імені координаційної ради більшості, що може свідчити про його виняткову особисту і професійну зацікавленість у цій справі.

13 червня 2000 року відбулося перше засідання Радянського районного суду міста Києва у справі про захист честі, гідності та ділової репутації Верховної Ради України за позовом Голови Верховної Ради України до народного депутата України Дмитра Чобота.

На початку засідання Д.Чобіт виголосив клопотання про те, що І.С.Плющ є неналежним позивачем у справі, оскільки він перевищив надані йому конституційні повноваження та без рішення Верховної Ради України самочинно подав позов до суду на народного депутата, який сам є правозгідною частиною Верховної Ради України. До того ж 82 народні депутати України звернулися до суду про те, що вони категорично не згідні із твердженнями І.С.Плюща та наполягають на розгляді цього питання самою Верховною Радою України, Станом на 13 червня 2000 року жодна посадова особа Верховної Ради і жоден депутат не подали скарг щодо викладених у публікаціях Д.Чобота фактів.

У свою чергу позивач - Верховна Рада України в особі її представника А.Селіванова - заявила клопотання про зупинення провадження по справі у зв'язку із порушенням прокуратурою міста Києва кримінальної справи за фактами публікацій статей Д.Чобота. У представленій в суд постанові зазначено, що кримінальна справа порушена у зв'язку із зверненням в Генеральну прокуратуру України першого заступника Голови Верховної Ради України В.В.Медведчука.

Оскільки В.В.Медведчук був ініціатором і позову до суду, то це дає підставу для наступного висновку.

Подаючи позов до суду від імені Верховної Ради України та поширюючи відомості про цей факт у ЗМІ, робилася спроба нав'язати громадськості думку, що написане Д.Чоботом не відповідає дійсності. Але щоб у відкритому судовому засіданні ця версія не тріснула, як мильна бульбашка, зроблено інший крок -порушено кримінальну справу за фактом публікації. Посилаючись на цю кримінальну справу, позивач сам же просив суд зупинити провадження. Суд прийняв ухвалу про зупинення розгляду справи до завершення слідства та прийняття рішення по кримінальній справі.