, неписьменних на Волині було 59, а в Галичині - 39 процентів населення. І все ж центром національно-визвольного руху залишилась Галичина, а «Українським П'ємонтом» - Львів. Греко-католицька церква на чолі з митрополитом Андрієм Шептицьким ревно плекала у віруючіх любов до Бога і України. Молодечі організації «Луг», «Сокіл». «Пласт» не дали загинути національній ідеї і готували молодь до нових визвольних змагань. Товариство «Просвіта» ширило в селах мережу читалень. Польсько-український конфлікт ще більше загострився в середині 20-их років, коли на Західну Україну ринула хвиля осадників - польських військових колоністів, яким окупаційна адміністрація віддала найкращі земельні угіддя. Протестаційний опір українського селянства придушувався грубою військовою силою.
Особливо жорстокою була пацифікація, «втихомирення», яка тривала 10 тижнів. Під час неї арештували сотні українців, спалювали десятки українських сіл.
Румунські правителі Буковини і Бесарабії також не визнавали існування українського народу. Вони намагались втілити її життя ідеї «Великої Румунії», збільшити чисельність своєї нації за рахунок «румунізації» українців, застосовуючи проти тих, хто чинив опір, систему поліцейського терору. За роки окупації на споконвічній українській землі - Буковині було закрито майже всі українські школи, В Чернівецькому університеті у 1939/40-их роках з 1553 студентів лише 85, або 3,5 % було українцями.
Порівняно легше було становище українців на Закарпатті. Однак і тут відбувалася замаскована політика «чехізація».
Незважаючи на розмежування своїх історичних територій, український народ піднявся на боротьбу за соборність і самостійність України. В авангарді цієї боротьби стала створена 1920 р. у Празі Українська Військова Організація (її очолив Євген Коновалець, якого у 1938 році убив агент М. Єжова Яценко-Валюх). Взимку 1929 року на її основі у Відні створено Організацію Українських Націоналістів.
ОУН, головним тереном діяльності якої була Західна Україна, повела рішучу і безкомпромісну боротьбу проти польських окупантів. Про героїзм і готовність членів цієї організації до самопожертви свідчить збройна боротьба під час страшної польської пацифікації 1930 р.), бойова діяльність групи В. Біласа - Д. Данилишина, вбивство у 1934 році у Варшаві кривавого ката українського народу Б. Пирацького - польського міністра внутрішніх справ. Найбільшими ворогами української державності ОУН вважала на той час російський і польський імперіалізм. У цьому плані провідники ОУН шукали на міжнародній арені прихильників, які були готові дати моральну підтримку українському народові і визвольній боротьбі. У тодішній Європі тільки гітлерівська Німеччина відкрито готувалася до війни з Польщею і СРСР. Сподіваючись війни, Українські націоналісти прагнули, використати її виключно для того, щоб відбудувати самостійну державу. Однак плани гітлерівців щодо України підпорядковувалися їх основному зовнішньо-політичному завданню - розгрому Польщі, Радянського Союзу, поневоленню народів СРСР та інших країн, що розташовані на схід від Німеччини. Про це відкритим текстом говорилось у головних творах нацистів - книзі А. Гітлера «Майн кампф» і праці А. Розенберга «Міф XX століття».
ОУН (яка на час приходу Гітлера до влади нараховувала 3О тисяч членів) фашисти сподівались використати у боротьбі проти своїх потенційних політичних противників у політиці - Чехословаччини, Польщі, Радянського Союзу. Зважаючи на це, підступний фюрер не скупився на щедрі обіцянки керівникам національно-визвольного руху. Перші ознаки тривоги щодо справжніх цілей Гітлера охопили українські політичні кола у зв'язку із справою Закарпатської України, яка постала після ліквідації Чехословацької республіки. 15 березня 1939 року у Хусті було проголошено створення самостійної і незалежної держави Карпатської України, її президентом став відомий громадсько-політичний діяч Закарпаття - Августин Волошин. Історична подія 15 березня викликала хвилю піднесень серед українців всього світу. В цій ситуації Гітлер під прямим тиском Москви і Варшави дав санкцію диктаторові Угорщини Гоуті на окупацію Закарпатської України.
Другим ворожим кроком Гітлера стосовно українства стало підписання пакту Молотова-Рібентропа, згідно з яким після розгрому Польської держави Західна Україна відходила до Радянського Союзу. У червні 1940 року на вимогу радянського уряду Румунія змушена була передати Радянському Союзові Північну Буковину і Бесарабію, заселені переважно українцями. Це був важкий удар по державницьких планах ОУН, яка не змогла в цей час чинити відкритий опір напасникам.
Читать дальше