Левко Лукьяненко - Сповідь у камері смертників

Сучасне мислення московської політичної еліти спрямоване у вчора: вона хоче жити згідно з подіями 1991 року. Коли б думала про завтра, то бачила б китайську загрозу і для протистояння східній навалі не тратила б сили на ослаблення України, а навпаки - зробила б з України союзника.

Що таке інстинкт національного самозбереження?

Коли говоримо про індивідуальний інстинкт самозбереження, то, ясна річ, маємо на увазі боязнь смерті й бажання продовжити своє земне життя. Тут все зрозуміло: з інстинкту самозбереження людина переходить вулицю на зелене світло, не пхає пальці в розетку і не вистрибує з десятого поверху на асфальт.

А що таке національний інстинкт самозбереження як не боязнь національної смерті і бажання продовжити життя нації? За яких умов він можливий?

Боязнь смерті двох змушує їх об’єднуватися для спільного захисту своїх життів, а коли об’єднується більше людей, то вони розподіляють між собою обов’язки і тим самим підвищують ефективність захисту. Спочатку це відбувалося на рівні сім’ї-роду, далі - на племінному, а потім - національному рівні. Кожна наступна структурна форма забезпечувала більшу гарантію збереження індивідуального життя, тому нація як найвища форма організації етнічно-споріднених людей є непроминальною сутністю.

Із властивості людини випромінювати електромагнітне поле сформувалося національне торсіонне інформаційне поле, в якому постійно перебуває кожен із членів нації. Саме у цьому полі відбувається підсвідома передача імпульсів, що без слів впливають на настрій і породжують добрі чи не добрі передчуття. Це поле взаємодіє зі сферою думки (ноосферою) і пов’язує живих із духом великих (тобто енергетично потужних) пращурів.

Коли збирається докупи група людей більш-менш схожого настрою, то випромінювання кожного посилює випромінювання інших і вони разом утворюють спільне торсіонне поле, яке посилює початковий настрій кожного, передається людям нейтральним, захоплює їх і вводить у загальний настрій. Коли докупи збираються, як буває на мітингах, 20 - 50 тисяч осіб, торсіонне інформаційне поле набуває такої потужності, що навіть затягує в себе сторонніх людей. А коли збираються разом 50 - 70 тисяч, то енергетична сила торсіонного поля наповнює кожного таким могутнім зарядом, про який людина не може забути. Пригадуєте осінь 2004 року? Велелюдні мітинги на столичній Європейській площі в об’єднаному пориві любові до України й готовності до бою проти кучмівського режиму створили таке потужне інформаційне поле, що покривало всю Україну і під його впливом у віддалених районах українці з власної ініціативи наймали автобуси, одягалися в теплий зимовий одяг, брали з собою якісь харчі і їхали до столиці. А в столиці та її околицях жінки з власної ініціативи без найменших зовнішніх спонукань і оплати варили борщ і відрами носили на Хрещатик, київські Майдани та прилеглі вулиці годували мільйон, а часом і півтора мільйони людей з усіх куточків української землі.

З духу одиниць сформувався живий дух нації. Він настільки вищий, сильніший і прекрасніший за дух окремих одиниць, як пісня вища і прекрасніша за кожне окремо взяте слова.

Пригадуєте Motto Декалогу українського націоналіста: «Я дух одвічної стихії, що поставив тебе на грані двох світів будувати нове життя». На грані Європи і Азії. Як влучно визначено роль України у світі! І на початку ХХ століття я особливо яскраво відчуваю пророчий зміст Декалогового Motto (гасла). Підставою такого сподівання є український генетичний код та географічні терени України як порубіжжя європейської християнської цивілізації.

Генетичний код

Княжа доба Х - ХІІ ст. була добою творення Київської імперії, зближення українських племен, навали татаро-монголів і розгрому 1240 року Києва, поступової втрати західно-української державності (Галицько-Волинського князівства). Українські племена, не завершивши консолідації (перетворення на націю), опинилися під окупацією поляків, мадярів, турків, на сході України - литовців, поляків і московитів. Розрив національного тіла і перебування упродовж століть під владою різних народів з різними політичними устроями й державними режимами мав би призвести до асиміляції й переродження. Однак цього не сталося! Волиняни, галичани, закарпатці, буковинці і наддніпрянці всупереч жорстоким обставинам все ж зберегли українську мову і києвоцентричне мислення. Це диво! І якщо його можна пояснити, то хіба що надзвичайною силою спільного генетичного коду та тривкістю історичної пам’яті про стольний град Київ.