Юрген Граф - Міф про голокост

3. Фотографії та кінофільми. Безперечним є лише єдине: існування справжніх фотознімків мертвих і живих кістяків у німецьких КТ, зроблені після їхнього звільнення військами союзників. Але доказом систематичного знищення жидів вони в ніякому разі не слугують, оскільки навіть за офіційною точкою зору істориків, ці померлі та умираючі є жертвами епідемій, які широко поширилися в останні місяці війни і все занурили у хаос.

Утім, безперечним є й інше — поряд зі справжніми існують грубі підробки (фотомонтажі; картини, вдавані за фотографії тощо), які завзято розповсюджуються десятиліттями. Велика заслуга в їхньому викритті належить Удо Валенді. Усі подібного роду підробки не говорять ні за, ні проти "голокосту", проте, вони будять у нас недовіру. Ну, навіщо, питається, вдаватися до такого примітивного шахрайства, якщо існує маса незаперечних доказів існування ГК і знищення жидів?

Аргумент: я сам бачив це в кіно, по телебаченню! — здатний справити враження лише на зовсім просту, довірливу душу. Всі фільми про знищення жидів — "Голокост", "Шоа", "Список Шиндлера" — зроблені через багато років після закінчення війни і тому, природно, не мають ніякої доказової сили. Зовсім не випадково такий витвір, як "Список Шиндлера", знятий на чорно-білу плівку. У такий спосіб намагаються створити у неосвіченого глядача враження, нібито це — документальний фільм.

Політичні наслідки "голокосту" величезні. Розглянемо найважливіші з них.

Без "голокосту" світ ніколи й нізащо не погодився би на створення держави Ізраїль, оскільки в той час у світі вже відбувався потужний процес деколонізації. Англійці вирішили надати незалежність Індії; десятки азіатських і африканських територій прагнули скинути з себе панування білих. На тлі процесу звільнення колоній колоніальне облаштування жидів у Палестині виглядало par excellence анахронізмом, незважаючи на те, що його благословили як на Заході, так і в СРСР. До того ж колонізація проводилася із застосуванням жахливого насильства; багато арабських сіл зрівняли із землею.

Більшу частину палестинців було видворено з їхньої батьківщини. В 1967 р. Ізраїль захопив додаткові арабські території, населення яких з того часу піддається різним репресіям: депортаціям, арештам — у 1992 р. 15 тис. палестинців знаходилось за ґратами за політичними мотивами! Катуваннями, спеціальними командами вбивць ліквідуються опозиціонери, влаштовуються вибухи будинків, експропріації, нескінченні витончені зачіпки. І все це — на очах у світової громадськості, котра хоч і не виказує схвалення, але терпить. Врешті-решт, жидівський народ, що пережив голокост, має потребу в батьківщині, де він міг би вберегтися від нового геноциду! Та й чого варті страждання палестинців у порівнянні зі стражданнями, перенесеними жидами при Гітлері!

Без масованої допомоги ззовні держава Ізраїль є нежиттєздатною. Головні джерела його фінансування: офіційна допомога США, підтримка міжнародного жидівства та німецькі "компенсації". До 1992 р. ФРН виплатила Ізраїлю (а також жидівським організаціям), відповідно до офіційної статистики, 85,4 млрд. нім. марок, дійсні ж цифри значно вищі. Сюди варто ще залучити німецькі безкоштовні поставки різних товарів. Наум Гольдман, багаторічний голова Всесвітнього жидівського конгресу у книзі "Жидівський парадокс" пише:

"Без німецьких компенсацій, які були виплачені в перші 10 років після постання Ізраїлю, держава не змогла б розвинути й половини існуючої інфраструктури: весь залізничний парк, всі кораблі, всі електростанції, а також більша частина промисловості — німецького походження".

До 1945 р. критикувати жидів дозволялося, тепер — зась.

Будь-яка, навіть найобережніша критика жидівства та сіонізму — наприклад, за непомірно великий вплив на ЗМІ або за пихате поводження Центральної жидівської ради у Німеччині — миттю нейтралізується за допомогою дубини Освенціму за наступним зразком: той, хто критикує жидів, є антисемітом; Гітлер теж був антисеміт; як ми знаємо, він убив 6 млн. жидів; отже всякий, хто критикує жидів, прагне нового голокосту. І якою б примітивною не була подібна аргументація, вона дотепер надзвичайно дієва.

Якщо спочатку дубина Освенціму була занесена над німцями, то тепер вона все частіше злітає й над іншими європейськими та другими народами. Типова аргументація у цьому випадку звучить так: