Юрген Граф - Міф про голокост

"Останнього тижня березня (1946 р.) у румунській пресі з'явилося унікальне повідомлення: у маленькому румунському містечку Фольмігени була проведена урочиста церемонія поховання на жидівському цвинтарі 20 ящиків мила…На ящиках стояв напис R.J.F. — "чистий жидівський жир"… Наприкінці 1942 р. перший раз з'являється жахливе слово — "транспорт для мила". Це було у Варшавському воєводстві, а фабрика перебувала в Галичині, у Бельзеці. На тій фабриці з квітня 1942 р. по травень 1943 р. перероблено 900 тис. жидів на сировину… Культурному світу важко зрозуміти, з яким задоволенням нацисти і їхні дружини дивилися на це мило. У кожному шматку вони бачили цирковий трюк, за допомогою якого туди був схований жид, що міг би бути другим Фрейдом, Ейнштейном або Ерліхом… Поховання цього мила… виглядало як щось протиприродне. Зачарована журбота, що сиділа в цьому маленькому предметі щоденного користування, розривала навіть скам'янілі серця людей XX століття. В атомне століття повернення до темної середньовічної кухні відьом діє як примара. І все-таки це правда!".

В 1990 р. ізраїльський "експерт з голокосту" Шмуль Краківський повідомив, що мило з жидів є вигадкою.

З винятковою нахабністю ( хуцпа — прим. перекладача ) він додав, що цю казку склали німці, щоб заподіяти жидам душевні страждання!

З літератури про "голокост" можна довідатися, що вбивство жидів здійснювалося у наступні способи:

— в Освенцімі й Майданеку інсектицидом циклон-Б;

— у Майданеку частково чадним газом;

— у Хелмно шляхом виведення усередину вантажного автомобіля вихлопних газів;

— у Бельзеці, Собіборі й Треблінці вихлопними газами дизельного двигуна;

— на Східному фронті в газових автомобілях і масовими розстрілами.

Простежуючи за роками історію "голокосту", що починається в 1942 р., раз по раз натрапляєш на приголомшливі речі. З великою наочністю там описані незліченні способи вбивства, щодо яких більш пізня література не проронила жодного слова — мовчить як німа. От лише деякі з них:

а) пневматичний молот

Цей метод описаний у повідомленні польського Опору наступним чином:

"Коли команду відправляли на роботу, вона йшла у двір, де робили екзекуції та страти за допомогою пневматичного молота. Ув'язнених приводили одного за іншим у двір голими, зі зв'язаними руками. Дорогою в них позаду вистрілювали із пневматичного пристрою. Під дією стисненого повітря молот вдаряв по черепу і розбивав його вщент".

б) електричні ванни

Знов-таки за повідомленням польського Опору, з посиланням на свідчення офіцера СС, говориться: “Ув'язнених у позаслужбовий час заганяли по 2500 чол. у камеру з водою й пускали електричний струм…”.

в) електроконвейер

Про цей метод повідомляє газета «Правда» через 5 днів після звільнення Освенціму (2 лютого 1945 р.): “Вони (німці) зрівняли пагорб у східній частині табору, забрали і знищили всі сліди конвеєра, на якому сотні людей одночасно вбивали електрострумом”.

г) атомна бомба

На Нюрнберзькому процесі американський обвинувач Роберт Джексон заявив таке: "У маленькому тимчасовому селі, яке було побудоване спеціально для цієї мети, було вбито 20 тис. жидів. За допомогою щойно винайденого засобу знищення 20 тис. чоловік були знищені майже миттєво й так, що від них нічого не залишилося, ніякого сліду. Вибух утворив температуру в 400–500º С — і так зруйнував людей, що від них нічого не залишилося".

д) спалювання живцем

Елі Візель, який отримав у 1986 р. Нобелівську премію миру, був з весни 1944 р. до січня 1945 р. інтернований до Освенціму. В 1958 р. вийшла книга його табірних розповідей "La Nuit" (Ніч), у якій він жодним словом не згадує про ГК, незважаючи на те, що за його висновком там повинно було бути знищено 400 тис. угорських жидів. Але в німецькому перекладі книги ГК спливає немов за помахом чарівної палички, оскільки там, де у французькому тексті стоїть "крематорій", перекладач пише "газова камера". Знищення жидів Візель описує так:

"Неподалік від того місця, де ми перебували, у ямі палав вогонь, гігантське полум'я виривалося звідти, там щось спалювали. До ями під'їхала крита вантажівка і витрусила до неї свій вантаж. Це були маленькі діти. Бебі! Так, я це бачив власними очима… Дітей — у вогонь! (Не дивно, що з того часу сон біжить від моїх очей.) Туди ж відправляли й нас. Трішки далі була яма ще більших розмірів — для дорослих. "Батько, — сказав я, — якщо така кепська справа, то я не хочу чекати. Я кинуся на електричні дроти. Це краще, за нескінченну муку у вогні".