Петр Мирчук - Зустрічі й розмови в Ізраїлі. (Чи українці традиційні антисеміти)

Ця імпозантна розбудова ведеться головно завдяки дуже сильній фінансовій допомозі ЗСА, жидівської громади в ЗСА і федерального уряду ЗСА. Та мимо цього економічне положення країни важке, податки дуже високі, а валюта паде на вартості 130 % річно (тому то зразу були "ізраїльські фунти", потім "ліри", а тепер "шекелі"). Соціяльна опіка розбудована зразково, але вона є теж важким тягаром для державних фінансів. Державне заборговання — п'ять більйонів долярів (пропорційно до населення — таке, як у Польщі).

Населення самого Ізраїлю становить сьогодні кругло чотири мільйони, з того два мільйони і 800 тисяч жидів, а мільйон двісті тисяч арабів. Згідно з конституцією, араби є повноправними й рівноправними громадянами Ізраїлю, й арабська мова є другою мовою Ізраїлю. У війні в 1967 році Ізраїль окупував зайорданську частину Йорданії, що її жиди звуть Галилея і Самарія, та смугу Газа, а від Сирії Голянські пагорбки, разом з населенням мільйон триста тисяч, повністю арабським. Захоплення тих частин колишньої Палестини збільшило територію Ізраїлюі, головно, вирівняло кордони вздовж ріки Йордану і забезпечило Галилейське озеро Голянськими пагорбками.

Захоплення Трансйорданії на західному березі Йордану прийняли жиди як звільнення "споконвічно жидівської" землі, даної їм Єговою в домовленню з Мойсеєм. Тому й настанова всіх жидів без виїмку, є — ніколи її арабам не віддавати.

Але це створило дуже важкі зовнішньо-політичні і внутрішні проблеми. Навіть найкращі союзники Ізраїлю, ЗСА, такої інтерпретації ніяк визнати не хочуть і піддержують вимогу арабів, що ці терени мають бути повернені арабам. На тому тлі постав і збільшується конфлікт між Ізраїлем і ЗСА. Тепер питання цієї території особливо болюча проблема для Ізраїлю, і її в ізраїльській пресі, в політичних дискусіях і приватно дуже пристрасно обговорюють. З одної сторони, всі жиди згідні в тому, щоб не віддати, а з другої, страх перед розривом із ЗСА, без допомоги яких економічне становище Ізраїлю стало б відразу катастрофільним.

Внутрі ж Ізраїлю — що робити з чисто арабським населенням цієї території, яке сьогодні становить 1.3 мільйона. Якщо залишити його як повноправних громадян Ізраїлю, визнавши офіційно цю територію як невідємну частину Ізраїлю, Самарію і Галілею, то в додатку до1.2 мільйона арабів у самому Ізраїлю становило б майже стільки, що жидів: 2.5 мільйона арабів і 2.8 мільйона жидів, при чому майже 300 тисяч жидів, громадян Ізраїлю, які мають подвійне громадянство — ізраїльське і американське, живе постійно в ЗСА. Природний прирість арабського населення дуже великий — їх родиться два рази більше, як жидів. А приплив жидів до Ізраїлю не лише припинився, але зменшився: два рази стільки жидів в останніх п'ятьох роках виїжджає з Ізраїлю, як приїжджає: а з тих, що приіжджають із СССР менше як третина залишається в Ізраїлю, решта з поспіхом переїжджає до ЗСА або куди інде. При такому розвитку жиди скоро стануть в Ізраїлю меншістю.

То що робити?

А що якби Ізраїль мусів дозволити вернутися на його територію хочби частині тих трьох мільйонів арабів, що їх при постанню Ізраїлю прогнали?

Нюйорський рабін д-р Кагане, що є одночасно американським та ізраїльським громадянином і діячем (він творець "Джуіш Дефенс Ліг") має дуже просту розв'язку — вигнати одного дня всіх арабів і кінець, світ покричить і привикне до того. Така пропозиція подобається всім жидам, але в теперішній ситуації її не тільки неможливо здійснювати, але й отверто говорити про неї не в інтересі Ізраїлю. Тому д-р Кагане попросив уряд Ізраїлю повернутися "на час" до ЗСА. Та сама проблема загострюється і про неї пристрасно дискутують. Тим більше, що для нікого з жидів не є таємницею, що навіть ті араби, що від 1948 року є громадянами Ізраїлю є явно вороже наставлені до жидів.

Для ілюстрації настанови арабів такий епізод: я сидів в ресторані в сорочці з короткими рукавами, і один з присутніх арабів побачив на моєму рамені число в'язня Авшвіцу.

— Ти жид? — звернувся він до мене, здивований, що я говорю з дружиною і сином нежидівською і неангліською мовою.

— Ні, - кажу, — я українець. У німецьких концтаборах були українці й інші християни. А ти хіба, знаєш, що це таке?

— Знаю, — каже молодий араб. — То Гітлер знищив у другій світовій війні шість мільйонів жидів, а ми, араби, знищимо тепер дванадцять мільйонів жидів. — Я посміхнувся здивовано: Чи не забагато? Їх в усьому світі дванадцять мільйонів, а тут, в Ізраїлю, лише три.