Петр Мирчук - Зустрічі й розмови в Ізраїлі. (Чи українці традиційні антисеміти)

Музей голокосту дуже подібний назвою й засягом заінтересовання до Яд Вашему. Але це зовсім окрема установа, нічим з Яд Вашем не зв'язана і зовсім в іншому місці Єрусалиму положений. Він находиться на Сіонській горі недалеко гробу Давида і місця Тайної вечері. В часах Христа це місце належало до тодішнього Єрусалиму, тепер це вже за мурами старого Єрусалиму. До музею належить кілька старинних будинків і подвір'я між ними, між мурами. Музей у початковій стадії розбудови. Організується бібліотека про голокост і музей з різними експонатами, зв'язаними з голокостом. На мурах довкола подвір'я вмуровані таблиці, величиною пересічно два на три фути, в пам'ять жертв голокосту з якогось повіту України, Польщі, чи европейського міста.

Директор музею д-р Іцак Тательбавм страшенно зрадів, коли довідався, що я, чотирирічний кацетник, Авшвіцак, не жид. Справа ось у чому. Музей був задуманий як музей жидівського голокосту і так був ведений. Тепер директором став він, Тательбавм, що родився і виріс у ЗСА і лише недавно переїхав до Ізраїлю і став ізраїльським громадянином. У нього погляд на ціль музею інший "некошерний". Він уважає, що жидівським музеєм голокосту жидівського повинен залишитися Яд Вашем, а цей Музей голокосту (Чембер оф голокост") повинен стати голокостом усіх народів. Музеєм нацистівсько-німецького голокосту всіх народів і всякого іншого голокосту. Тому він дуже радий мати звязок з українцями, поляками й іншими народами, зацікавленими в організованню й удержанню такого міжнародного Музею голокосту. Чи українці готові до такої співпраці?

Оглядаємо подвір'я. Навпроти входу стіна лише частинно занята таблицями.

— Дивіться, — кажу, — середина стіни ще вільна. Чи ви погодитесь, щоб українці вмурували тут нашу таблицю в трьох мовах, жидівській, посередині українській і в англійській, над українським текстом Тризуб, у пам'ять трьох мільйонів українців — жертв німецько-нацистівського голокосту і поверх десять мільйонів українців — жертв большевицько-московського голокосту. Погоджуєтесь?

— Чому б ні? Ви, українці, будете перші, за вашим прикладом повинні піти інші нежиди. Це саме, є в нашім пляні тепер, щоб тут були плити і не жидівські.

— Які кошти вмурування такої плити?

— Два-на-три фути приблизно три тисячі дол. Якщо ви рішаєтесь на це, подайте бажану величину і текст, а ми точно обчислимо й подамо вашій організації.

— Ви розумієте, що це мусить вирішити наша організація.

— Очевидно, ми раді притягнути до такої співпраці всіх не-жидів, щоб спільно розбудувати цей музей голокосту. Місце вигідне тим, що тут кожного дня багато гостей з усіх країн світу і тут, майже поруч місце Святої Вечері для християн, гріб Давида, он там недалеко "Мур Плачу" для жидів, а оподалік для магометан славна велика мошея і скеля, з якої Магомет на верблюді їздив до неба. То при нагоді кожний загляне й до цього музею, якщо ми спільно його належно розбудуємо. Звичайно, не самі плити будуть. Також бібліотека про голокости, різні пам'ятки тощо. Давайте пляни, організуймо фонди.

Шістдесять річний тепер Ідель Коган цікава людина. Тепер він має свою м'ясарню в Тель Авіві. Родився й виростав юнаком на Волині, серед українців. Живучи в українськім селі, майже не зустрічався з жидами. Був завжди частиною гурта української дітвори, як один з них, разом не тільки до тієї самої школи ходив, а й на всякі сільські імпрези, з колядою, а то й навіть, як батько не бачив, до церкви разом із своїми українськими товаришами ходив. Згадуючи це він з побожністю відмовив по-українськи цілий "Отче-наш" і "Богородице-Діво" і відспівав "Нова радість".

Йому було вісімнадцять чи дев'ятнадцять років, як на Волинь прийшли німці в 1941р. Якось розвідали, що він жид. Хтось з українців виявив? Ні, такого ніхто не сміє казати, його в селі всі любили й кожний готов був його переховувати. Мусіли довідатися з реєстрів, бо ж у школі і в "гміні" за Польщі був виразно записаний "жид", а за совєцької влади "єврей". Війтом за німців був "фольксдойч" з волинських німецьких колоністів. Війт повідомив його, що всі жиди мають іти до гетта в місті, і він пішов. Одного дня випровадили групу на розстріл. Молодий, добре збудований і загартований Ідель зорієнтувався скоро в ситуації, при в'їзді в лісок зіскочив і втік.

— Хто пильнував у гетто? — питаю.

— Керувала всім жидівська рада, Юденрат. Порядок тримала жидівська поліція. Ой, погана вона була! Вона й при праці пильнувала і палицями підганяла. А на розстріл везла українська поліція.